The moment when, 50 years ago, Neil Armstrong planted his foot on the surface of the Moon inspired awe, pride and wonder around the world. This newspaper argued that “man, from this day on, can go wheresoever in the universe his mind wills and his ingenuity contrives…to the planets, sooner rather than later, man is now certain to go.” But no. The Moon landing was an aberration, a goal achieved not as an end in itself but as a means of signalling America’s extraordinary capabilities. That point, once made, required no remaking. Only 571 people have been into orbit; and since 1972 no one has ventured much farther into space than Des Moines is from Chicago.
The next 50 years will look very different. Falling costs, new technologies, Chinese and Indian ambitions, and a new generation of entrepreneurs promise a bold era of space development. It will almost certainly involve tourism for the rich and better communications networks for all; in the long run it might involve mineral exploitation and even mass transportation. Space will become ever more like an extension of Earth—an arena for firms and private individuals, not just governments. But for this promise to be fulfilled the world needs to create a system of laws to govern the heavens—both in peacetime and, should it come to that, in war.
The development of space thus far has been focused on facilitating activity down below—mainly satellite communications for broadcasting and navigation. Now two things are changing. First, geopolitics is stoking a new push to send humans beyond the shallows of low-Earth orbit. China plans to land people on the Moon by 2035. President Donald Trump’s administration wants Americans to be back there by 2024. Falling costs make this showing off more affordable than before. Apollo cost hundreds of billions of dollars (in today’s money). Now tens of billions are the ticket price.
[ … ]
It is a mistake to promote space as a romanticised Wild West, an anarchic frontier where humanity can throw off its fetters and rediscover its destiny. For space to fulfil its promise governance is required. At a time when the world cannot agree on rules for the terrestrial trade of steel bars and soybeans that may seem like a big ask. But without it the potential of all that lies beyond Earth will at best wait another 50 years to be fulfilled. At worst space could add to Earth’s problems. | Коли 50 років тому Ніл Армстронг ступив на поверхню Місяця, люди в усьому світі відчули благоговіння, гордість та подив. У цій газеті стверджувалося, що «людина віднині може потрапити будь-куди у всесвіті, куди забажає її розум і вималює її уява… і тепер у недалекому майбутньому людина обов’язково потрапить на інші планети». Але ні. Висадка на Місяць була відхиленням від нормального шляху розвитку. Це була не самоціль, а спосіб продемонструвати надзвичайні можливості Америки. Однієї такої демонстрації було достатньо. Лише 571 людина побувала на орбіті, а з 1972 року ніхто так і не наважився віддалитися від Землі на відстань, яка б перевищувала відстань між Де-Мойном і Чикаго. У наступні 50 років все буде зовсім по-іншому. Зниження витрат, нові технології, амбіції Китаю та Індії і нове покоління підприємців передвіщають еру зухвалого освоєння космосу. Майже напевно матиме місце космічний туризм для багатих та покращення комунікаційних мереж для всіх. У тривалій перспективі можлива космічна розробка мінеральних ресурсів та навіть космічний громадський транспорт. Космос дедалі більше ставатиме продовженням Землі й полем діяльності для фірм та приватних осіб, а не лише урядів. Але щоб здійснити цей прогноз, світ має створити систему законів для управління небесами — як у мирний час, так і під час війні, якщо до цього дійде. Поки що головна мета освоєння космосу — полегшити роботу на Землі: основна увага приділяється розвитку супутникового зв'язку для мовлення та навігації. Наразі змінюються дві речі. По-перше, геополітика створює новий поштовх для відправки людей за межі навколоземної орбіти. Китай планує висадити людей на Місяць до 2035 року. В адміністрації президента Дональда Трампа хочуть знову побачити там американців не пізніше 2024 року. Завдяки зниженню витрат це хизування тепер більше по кишені країнам, ніж раніше. Космічний корабель «Аполлон» коштував сотні мільярдів доларів (на сьогоднішні гроші). Наразі десятки мільярдів — ціна квитка. Популяризуючи космос, не варто порівнювати його з романтизованим Диким Заходом і вважати анархічною зоною освоєння, де людство може скинути кайдани і змінити свою долю. Щоб прогнози щодо космосу здійснилися, він має бути керованим. У той час, коли світ не може погодити правила земної торгівлі сталевою арматурою та соєю, це завдання може здатися надто складним. Але без нього увесь потенціал, який лежить за межами Землі, у кращому випадку не буде реалізований ще 50 років. У гіршому випадку космос додасть Землі проблем. |