Winning entries could not be determined in this language pair.There were 40 entries submitted in this pair during the submission phase. Not enough votes were submitted by peers for a winning entry to be determined.Competition in this pair is now closed. |
Ніхто точно не знає, чия рука жбурнула колись той самий перший помідор, що започаткував традицію «томатної революції» Ла Томатіна. Можливо, це зробив протестувальник проти диктатури Франко або веселун, який не на жарт розгулявся під час карнавалу. Найпопулярнішою є така версія: у 1945 році під час параду гігантських ляльок із пап’є-маше (Лос Ґіґантес) місцеві бешкетники вирішили в оригінальний спосіб привернути до себе увагу. Вони натрапили на візок із овочами й почали кидатися стиглими помідорами. До веселощів приєдналися глядачі, і мирна вулиця швидко перетворилася на зону «томатної перестрілки». Розбишакам довелося сповна заплатити торговцям за зіпсовані овочі, але справу було зроблено — народилася традиція помідорних баталій. Влада мала побоювання, що жбурляння овочів може перерости в масові заворушення, тому п’ятдесяті роки (за винятком певного періоду послаблення) стали для прихильників нової традиції часом гонінь. У 1951 році кілька місцевих жителів, які порушили відповідні закони, потрапили за ґрати й повернулися на свободу лише завдяки громадському резонансу. Найвідоміша акція протесту проти заборони на томатні ігрища відбулася в 1957 році у формі «помідорних похорон» із труною, процесією та всією належною атрибутикою. Після 1957 року місцева влада вирішила припинити переслідування, установила кілька простих правил і змирилася з дивною традицією. Святкування починається за тиждень до кульмінації — власне помідорної битви. Місто Буньоль з іспанським розмахом вшановує парадами, музикою та феєрверками своїх небесних покровителів — Діву Марію та святого Людовика Бертрана. А в переддень виснажливої овочевої баталії можна підкріпитися чудовою паельєю — традиційною валенсійською стравою з рису й морепродуктів, приправлених шафраном і оливковою олією. У наш час це бешкетне дійство проводиться вже далеко не спонтанно: до нього ретельно готуються (організатори навіть вивели спеціальний сорт несмачних помідорів для жбурляння). Веселощі починаються близько десятої години ранку з намагань відчайдухів дістати свинячий окіст, прив’язаний до верхівки слизького стовпа. Їм активно «допомагають» зіваки, поливаючи водою зі шлангів. Вулиці заповнює натовп людей, що співають і танцюють. Коли на церковному годиннику б’є полудень, у місто нарешті в’їжджають вантажівки з помідорами, які вітає несамовитий бойовий клич — «То-ма-те, то-ма-те!». Головну частину свята відкриває струмінь із водомета. За цим сигналом починається немилосердна томатна битва всіх проти всіх. Хтось віддає перевагу кидкам овочів із дальньої дистанції, хтось вважає надійнішим жбурляння впритул, а комусь більше до вподоби середні відстані й баскетбольна техніка кидання. Незалежно від обраної тактики, будьте певні: на момент закінчення ви виглядатимете (й почуватиметеся) зовсім по-іншому. Не пізніше ніж за годину місто перетворюється на гігантський соусник, де борсаються перемазані томатним соком і м’якоттю розчавлених помідорів кидальники червоних плодів. Баталія завершується із другим «пострілом» водомета. | Entry #16421 — Discuss 0 — Variant: Not specified
|
Хто першим кинув того фатального помідора, який запалив революцію «Ла Томатіна»? Достеменно цього не знає ніхто. Можливо, це сталося під час повстання проти генерала Франко, або ж якийсь карнавал пішов шкереберть. Багато хто вважає, що у 1945 році на фестивалі «Лос Ґіґантес» (парад велетенських ляльок з пап’є-маше), місцеві мешканці хотіли влаштувати бійку, аби привернути до себе увагу. На очі їм потрапив віз з овочами, тож вони почали кидатися стиглими помідорами. Ні в чому не винні гості фестивалю не залишились осторонь, і, зрештою, парад перетворився на суцільну томатну баталію. Винуватцям довелося заплатити продавцям овочів за зіпсований товар, та бої це не зупинило. Так зародилася нова традиція. У 1950-х роках, побоюючись, що безладдя ширитиметься, влада спочатку запровадила, потім послабила, а згодом відновила низку заборон. У 1951 році місцевих мешканців, які порушували заборону на помідорні бої, кидали за ґрати, аж поки громадськість не здійняла галас, щоб людей відпустили. Найвідоміший випадок знущання над забороною стався у 1957 році, коли прихильники томатних боїв влаштували помідорам жартівливі похорони, задіявши труну та жалобну процесію. У 1957 році місцева влада все ж змирилася, встановила декілька правил і дозволила химерну традицію. Хоча помідори і знаходяться в центрі уваги фестивалю, за тиждень до кульмінації проходять й інші свята на вшанування покровителів м. Буньйоль — святих Діви Марії та Луїса Бертрана. Вуличні паради, музика та феєрверки сповнюють місто веселощами, як це й має бути в Іспанії. Аби додати вам сил напередодні фінального бою, вас пригостять величезною порцією паельї. Ця страва — справжня гордість валенських кулінарів. Вона готується з рису, морських продуктів та шафрану, политих оливковою олією. Зараз цей бурхливий фестиваль уже дещо впорядкували. Спеціально для щорічної «Ла Томатіни» організатори навіть вирощують особливий сорт несмачних помідорів. Святкування розпочинається близько десятої години ранку, коли учасники наввипередки намагаються схопити шматок шинки, підвішений на змащеному жиром стовпі. Глядачі обливають учасників водою зі шлангів, співають і танцюють на вулицях. Коли церковний дзвін сповіщає полудень, до міста заїжджають вантажівки з помідорами; цієї миті вигуки «то-ма-те, то-ма-те!» сягають апогею. Після цього вистрілює водна гармата і розпочинається основне дійство. Відтепер можна сміливо чавити помідори та йди в повний наступ на «ворога». Постріли помідорами на довгу відстань, впритул або обвідні середньої дальності — яку б техніку ви не обрали, коли бій скінчиться, ви виглядатимете (та почуватиметесь) зовсім іншою людиною. Майже через годину після початку просякнуті соком помідорів стрільці б’ються під звуки вуличної сальси у розчавленій овочевій масі, де помідорів і не розгледіти. Другий постріл водою з гармати сповіщає про завершення битви. | Entry #20522 — Discuss 0 — Variant: Not specified
|
Хто жбурнув той перший доленосний помідор, з якого почалася революція Ла Томатіна? Точної відповіді на це питання не знає ніхто. Його могло бути кинуто на знак протесту проти режиму Франко або під час фестивалю, що пішов не за сценарієм. Найбільш популярна версія свідчить, що це сталося 1945 року під час параду велетенських ляльок з пап’є-маше, коли місцеві мешканці влаштували колотнечу, щоб привернути до себе увагу. Хтось із них натрапив на випадковий візок з овочами та почав жбурлятися стиглими помідорами. Обстріляні спостерігачі приєдналися до сутички, яка швидко переросла у справжній бій з овочевою перестрілкою. Згодом головних винуватців примусили відшкодувати збитки продавцям «загиблих у бою» томатів, але це не завадило бажанню повторити помідорні баталії та зародженню нової іспанської традиції. Побоюючись невдоволень та загострень, влада розрядила напругу та ухвалила нововведення, але на початку 1950-тих знову його заборонила. У 1951 р. місцевих мешканців, що насмілилися порушити заборону, було ув’язнено та звільнено лише під впливом громадського протесту. У 1957 р. стався найзухваліший виступ активістів проти заборони томатних баталій – вони влаштували імітацію похорону помідорів з труною та траурною ходою. Після цього владі довелося поступитися та визнати цю ексцентричну традицію, обмеживши заходи з її святкування низкою правил. Помідори залишаються «зіркою» усього тижня урочистостей, який закінчується грандіозною фінальною битвою. Свято присвятили Діві Марії та Святому Луїсу Бертрану – покровителю іспанського містечка Буньоль, де воно проходить з вуличними парадами, музикою, феєрверками та веселощами. Напередодні вирішального бою для відновлення сил всіх пригощають легендарною паельєю – традиційним для Валенсії блюдом з рису, морепродуктів, шафрану та оливкової олії. Сьогодні це свято свободи та непокору проходить доволі впорядковано. Його організатори навіть потурбувалися про створення особливого сорту несмачних помідорів, придатних тільки для щорічних баталій. Свято стартує близько десятої ранку після боротьби учасників за шматок шинки, що висить на верхівці змащеної милом жердини. Глядачі танцюють, співають та обливаються водою з розтягнутих вулицями шлангів. Коли опівдні починає бити церковний дзвін, до міста в'їжджають вантажівки з помідорами і скандування «То-ма-те! То-ма-те!» сягає апогею. З пострілом водяної гармати починається головна подія фестивалю – це сигнал до загальної стрілянини розчавленими помідорами по інших учасниках битви. На всі боки летять «томатні ракети» великої та середньої дальності, хтось підступно стріляє впритул… Незалежно від обраної техніки стрільби після її закінчення всі будуть виглядати (і почуватися) приблизно однаково. Приблизно через годину просякнуті наскрізь учасники битви будуть борсатися у вуличному морі томатного соусу, в якому буде важко знайти вцілілий помідор. Другий постріл гармати повідомляє про закінчення бою. | Entry #18365 — Discuss 0 — Variant: Not specified
|
Чи згадає хтось той перший доленосний томат, який розпочав революцію Ла Томатіна? Насправді, ніхто достеменно цього не знає. Може, то був бунт проти генерала Франко, а може просто карнавал вийшов з-під контролю. За найбільш поширеною версією цієї історії у 1945 році під час фестивалю Лос Гігантес (парад величезних ляльок з пап'є-маше) місцеві жителі шукали приводу розіграти сварку, щоб привернути до себе увагу. Коли їм трапився візок з овочами, вони почали жбурляти стиглі помідори. Випадкові свідки долучалися до епізоду, поки він не переріс у масовий обстріл овочами. І хоча заводіям довелося відшкодувати збитки продавцям помідорів, однак це не зупинило ані повторні томатні бої, ані народження нової традиції. Побоюючись неконтрольованого поширення, влада спочатку прийняла, потім послабила, а врешті-решт знову відновила низку заборон у 1950х роках. У 1951 році місцеві жителі, які проігнорували закон, були ув’язнені, поки громадськість не заявила протест з вимогою їхнього звільнення. Найвідоміше зухвале порушення заборони томатних бійок сталося у 1957 році, коли їхні прихильники влаштували пародію на похорон помідора з труною і похоронною процесією. Після 1957 року місцева влада вирішила виявити гнучкість: встановила кілька правил і змирилася з дивакуватою традицією. Хоча в центрі уваги лишаються помідори, тиждень святкування переходить до фінальної стадії - вшановування святих покровителів Буньйоля – Діви Марії та святого Людовіка Бертрана, з вуличними парадами, музикою та феєрверками в кращих традиціях іспанських веселощів. Щоб кожен міг набратися сил для очікуваної битви, напередодні готується величезна паелья – демонстрація культової валенсійської страви з рису, морепродуктів, шафрану та оливкової олії. В наші дні задля порядку на цьому волелюбному фестивалі вживаються певні заходи. Організатори зайшли так далеко, що навіть культивували спеціальний сорт несмачних томатів спеціально для цієї щорічної події. Святкування починаються близько десятої ранку, коли учасники мчать до змащеного жиром стовпа, щоб зірвати з його верхівки шматок шинки. Глядачі поливають верхолазів водою, співаючи і витанцьовуючи прямо на вулицях. Коли церковний дзвін видзвонює полудень, завантажені помідорами вантажівки в’їжджають у місто під наростаючий гул вигуків «То-ма-те, то-ма-те!». Залп водяних гармат позначає початок основного дійства. Учасники отримують «зелене світло», щоб чавити і жбурляти помідори, навсібіч атакуючи один одного. Чи пускаєте ви далекосяглі томатні «свічки», робите вбивчі кидки прямо по мішені чи-то кидаєте «крученики» на середню дистанцію, яку б манеру для атаки ви не обрали, до закінчення бою ви виглядатимете (і почуватиметеся) зовсім інакше. Приблизно за годину просочені томатом бомбометальники лишаються гратися у морі багнистої вуличної сальси, в якій ледве пощастить знайти хоч щось схоже на помідор. Другий залп водяних гармат сповіщає про кінець битви. | Entry #20725 — Discuss 0 — Variant: Not specified
|
Хто ж все таки кинув цей перший фатальний помідор, який розпочав революцію Ла Томатіна? Насправді ніхто не знає. Можливо, це було повстання проти Франко, або карнавал, який вийшов з-під контролю. Згідно найпопулярнішої версії, в 1945 році на фестивалі в Лос Гігантес (параді гігантських ляльок з пап'є-маше), місцеві жителі вирішили пожартувати, щоб привернути до себе увагу. Побачивши кошик з овочами, що знаходився неподалік, вони почали кидатися стиглими помідорами. Невинні глядачі також вирішили приєднатися до дійства допоки сцена не переросла в масову помідорну війну. Ініціаторам довелося заплатити торговцям за зіпсований товар, але це не завадило повторенню томатних боїв — і народженню нової традиції. Побоюючись некерованого поширення, влада спочатку прийняла, послабила, а згодом відновила ряд заборон 1950-х років. У 1951 році місцеві жителі, які порушили закон, були заарештовані, але незабаром у зв'язку з активними протестами городян, їх звільнили. Найвідоміше зухвальство щодо заборон томатних боїв відбулося в 1957 році. Учасники організували глузливі «похорони помідора» і в супроводі процесії пронесли помідор в труні по центру міста. Після подій 1957 року, місцева влада вирішила проявити гнучкість і офіційно визнала ексцентричне свято, але при цьому ввела деякі правила. Помідори займають центральне місце усього тижня урочистостей, які ведуть до фінальної розв'язки. Фестиваль проводиться на честь покровителів Буньоля Діви Марії та Святого Луї Бертрана і супроводжується вуличними парадами, музичними номерами і салютами в справжньому іспанському дусі. Щоб набратися сил для майбутньої бійки, напередодні битви подають величезну паелью — традиційну валенсіанську страву з рису, морепродуктів, шафрану та оливкової олії. Сьогодні цей, на перший погляд, свавільний фестиваль набуває деяку міру порядку. Організатори навіть вирішили вирощувати особливий сорт несмачних помідорів, спеціально для щорічного заходу. Свято починається близько 10 години ранку, після того, як хто-небудь з учасників залізе на високий стовп, змащений маслом і дістане свинячий окіст (хамон). Глядачі стріляють в учасників з водяних гармат, співають і танцюють на вулицях. Коли церковний дзвін відбиває полудень, вантажівки з помідорами в'їжджають в центр міста під гучні скандування «То-ма-те, Те-ма-те!». Сигналом до бою служить постріл з водяної гармати — це зелене світло для початку битви помідорами, в якому кожен за себе. Томатні «лоббери» дальньої відстані, приціл в притул і кидки крюком середньої дальності — якою б не була ваша стратегія, до кінця бою ви виглядатимете і почуватиметесь по-іншому. Рівно через годину, бомбардувальники, повністю просочені помідорами опиняються в морі з томатним соком, де мало що нагадує помідори. Другий постріл водомета сигналізує про закінчення битви. | Entry #21407 — Discuss 0 — Variant: Not specified
|
Хто кинув перший доленосний помідор, який розпочав революцію «Ля Томатіна», насправді, ніхто не знає. Можливо, в такий спосіб люди протестували проти диктатора Франко, а може, просто свято вийшло з-під контролю. За найпопулярнішою версією, під час фестивалю «Лос Ґіґантес» (параду величезних ляльок із пап'є-маше) у 1945 році місцеві мешканці у спробі привернути до себе увагу захотіли побешкетувати. Залізши на воза з овочами, вони почали жбурлятися зрілими помідорами. До них почали приєднуватися глядачі, аж поки все не перетворилося на масову сутолоку у супроводі літаючих помідорів. Звичайно, підбурювачі мусили заплатити продавцям за помідори, але повторенню томатних боїв та зародженню нового звичаю це не завадило. У 1950-х роках влада, боячись зростання непокори, кілька разів упроваджувала, послабляла, а потім знову відновлювала цілу низку відповідних заборон. Так, у 1951 році, порушників було ув'язнено, і лише гнів мешканців змусив уряд випустити їх на волю. Найвідоміший випадок непокори «томатним» заборонам стався в 1957 році, коли було влаштовано справжній похорон помідора, якого несли у труні в супроводі поховальної процесії. Після цього уряд був вимушений піти на поступки, упровадив кілька правил та зрештою дозволив дивакувату традицію. Хоча помідори займають у тижневому дійстві центральне місце, кульмінацією торжества виступає вшанування святих покровителів містечка Буньйоль Діви Марії та Св. Людовика Бертрана. Саме в цей час, у типово іспанській веселій манері, влаштовують вуличні паради з оркестрами та феєрверками. Напередодні знаменитої штовханини, щоб набратися сил, учасники споживають легендарну паелью – культове їство Валенсії, до складу якого входить рис, морепродукти, шафран та маслинова олія. У наші дні це розкуте свято набрало певних ознак упорядкованості. Організатори навіть вивели особливий вид несмачних помідорів, придатних лише для використання у цьому щорічному заході. Святкування починається коло 10 години ранку. Саме о цій порі учасники наввипередки рушають у бік намащеного оливою стовпа, щоб спробувати видряпатися на нього і схопити шматок шинки, прив'язаний нагорі. Глядачі, під пісні й танці, поливають учасників водою зі шлангів. Коли церковні дзвони відбивають полудень, у місто в'їжджають вантажівки, по вінця завалені помідорами, а натовп все гучніше й гучніше виспівує «То-ма-ти, то-ма-ти!» І тоді, із пострілом водяної гармати, починається головне. У повітрі починають літати і вибухати помідори, потрапляючи в учасників свята, що вже перейшли до відкритого наступу одне на одного. Спосіб жбурляння помідорів у кожного різний – від «свічок» у небо до середніх «навісів» і «розстрілів» упритул. Проте, незалежно від способу, наприкінці бою всі виглядають (і почуваються) зовсім по-іншому. Десь за годину наскрізь просякнуті томатами «бомбардувальники» вже вештаються у болоті томатного соусу, в якому мало що нагадує вцілілі овочі. Другий постріл гармати знаменує собою кінець битви. | Entry #18362 — Discuss 0 — Variant: Not specified
|
Хто першим кинув того доленосного помідора, з якого розпочалася революція під назвою «Ла Томатіна»? Цього не знає ніхто. Можливо, це був акт повстання проти Франко, або ж ярмаркова розвага, що вийшла з-під контролю. Найбільш популярна версія історії каже, що під час фестивалю «Лос Гігантес» (парад гігантських ляльок з пап'є-маше) у 1945 році місцеві жителі нудьгували і шукали можливості влаштувати бійку для привернення уваги. Випадково натрапивши на овочевий візок, вони почали кидати один в одного стиглі помідори. Безневинні глядачі також постраждали, і сцена перетворилася на масову бійку летючими томатами. Винуватцям довелося відшкодувати продавцеві вартість помідорів, проте це не завадило повторенню томатних боїв та, в кінці кінців, народженню нової традиції. У 1950-х роках влада, побоюючись неконтрольованого загострення ситуації, періодично ухвалювала та відміняла ряд заборон. У 1951 році місцеві жителі, що кинули виклик закону, були ув'язнені, аж допоки обурена громадськість не почала вимагати їхнього звільнення. Найвідоміший випадок нахабного нехтування «томатними заборонами» стався у 1957 році: активісти провели «похорон» помідорів, не забувши про справжню труну та погребальну ходу. Після цього місцевій владі довелося піти на поступки. Було встановлено кілька правил, і безглузду традицію було прийнято. Хоча в центрі уваги, звісно, помідори, фінальній битві передує тиждень святкувань, присвячених покровителям містечка Буньоль — Діві Марії та святому Луї Бертрану. Ви побачите урочистості у справжньому іспанському дусі, з вуличними парадами, музикою і феєрверками. А щоб набратися сили для майбутньої бійки, напередодні подається величезна паелья —традиційне валенсійське блюдо з рису, морепродуктів, шафрану та оливкової олії. У наш час цей колись неконтрольований фестиваль дещо впорядковано. Організатори навіть вивели особливий сорт несмачних помідорів спеціально для щорічного заходу. Свято починається близько десятої ранку, коли учасники змагаються за окорок, почеплений нагорі змазаного жиром стовпа, а глядачі поливають їх водою зі шлангів. Одночасно всі співають і танцюють на вулицях. Коли церковні дзвони б’ють опівдні, в місто в’їжджають повні помідорів вантажівки. В цей час скандування «То-ма-ти, то-ма-ти!» досягає апогею. Головна подія починається після пострілу з водяної гармати — це сигнал, щоб починати чавити помідори та кидати ними в інших учасників. Ви можете обрати техніку за смаком: стати томатним снайпером, розстрілювати ворогів в упор або ж робити постріли середньої дальності. Незалежно від обраного способу, коли все скінчиться, ви будете виглядати (і почуватися) зовсім іншою людиною. Через годину бомбардири, наскрізь просочені томатним соком, залишаються посеред моря того, що вже мало нагадує помідори. Другий гарматний постріл сповіщає про завершення битви. | Entry #21967 — Discuss 0 — Variant: Not specified
|
Хто ж кинув той перший фатальний помідор, після якого почалась революція «La Tomatina»? Цього вже ніхто не знає. Може це було повстання проти генерала Франко або просто під час карнавалу щось пішло не так? Згідно з найбільш популярною версією, в 1945 році, під час параду гігантських ляльок з пап'є-маше «Los Gigantes», місцеві мешканці затіяли колотнечу просто щоб прославитись. Натрапивши на візок вуличного торговця овочами, вони почали жбурляти один в одного помідорами. До події долучилися глядачі, і почалась справжня баталія з застосуванням літаючих овочів в якості холодної зброї. Винуватцям довелося відшкодувати збитки продавцям помідорів, але з того часу народилась нова традиція, і томатні битви повторюються в місті кожен рік. В 1950-х роках, з остраху масових заворушень, влада то забороняла томатні бої, то дозволяла їх, то знову забороняла. За порушення цієї заборони в 1951 році кілька місцевих мешканців навіть потрапили до в’язниці, однак згодом громадськість домоглася їх звільнення. Найвідоміша акція протесту проти подібних заборон мала місце в 1957 році, коли городяни влаштували театралізовані похорони помідорів — зі справжньою труною і чисельною жалобною ходою. Після 1957 року міська адміністрація нарешті змирилась з неминучим і дозволила проводити томатні бої, хоча і з певними обмеженнями. Томатне побоїще є центральною подією фестивалю, але свята тривають цілий тиждень. В цей час вшановують небесних заступників Буньйоля — Діву Марію та святого Людовика Бертрана. Як зазвичай в Іспанії, все це супроводжується вуличними парадами, веселою музикою та феєрверками. Напередодні томатної битви майбутніх учасників пригощають традиційною валенсійською стравою «паелья», що готується з рису, морепродуктів, шафрану та оливкової олії. У наші дні під час проведення фестивалю панує абсолютна свобода, але все ж таки підтримується певний порядок. Організатори навіть вивели для томатних боїв спеціальний сорт малоїстівних помідорів. Свято починається близько 10 години ранку. Спершу проводиться традиційне змагання, під час якого кілька осіб намагаються влізти на намилений стовп, де на переможця очікує славнозвісний іспанський делікатес — хамон. Завдання ускладнюється тим, що небайдужі глядачі поливають учасників водою зі шлангів. Решта учасників фестивалю просто співають і танцюють на вулицях. Коли церковні дзвони проб'ють полудень, у місто в'їжджає низка вантажівок з помідорами. У цей момент вигуки «То-ма-ти, то-ма-ти!» зазвичай досягають максимальної інтенсивності. Потім лунає постріл з водяної гармати, це сигнал до початку головної події — жбурляння і роздавлювання помідорів — несамовитого бою, де всі воюють проти всіх. Прицільні кидки з далекої відстані, вистріли прямою наводкою, бокові удари з середньої дистанції — яку б тактику не використовував учасник, після закінчення битви він будете виглядати (і почуватися!) зовсім інакше, чим на початку. Приблизно за годину всі будуть плавати у справжньому морі томатного соусу, а на вулиці неможливо буде знайти жодного цілого помідора. Другий постріл з водяної гармати є сигналом до закінчення томатного побоїща. | Entry #21988 — Discuss 0 — Variant: Not specified
|
Хто жбурнув отой перший фатальний томат, котрий спричинився до революції Ля Томатіна? Реальність полягає в тім, що цього не знає ніхто. Може, то було повстання проти диктатора Франко, а, може – карнавал, який, розгулявшись не на жарт, вийшов з-під контролю. Згідно з найпоширенішою версією цієї історії, 1945 року, під час фестивалю Лос Гігантес (параду гігантських ляльок із пап’є-маше) місцевим мешканцям приспічило зчинити бійку аби привернути до себе увагу. Натрапивши на возик з овочами, що стояв неподалік, вони почали швиргатися стиглими томатами. До них прилучилися споглядачі, які випадково опинилися поруч, і невдовзі цей епізод переріс у масову сутичку із застосуванням летючих овочів. Підбурювачам довелося відшкодувати збитки продавцям томатів, але це не завадило подальшим рецидивам помідорних битв – і народженню нової традиції. Впродовж 1950х років, влада, побоюючись некерованого розвитку подій, кілька разів поспіль запроваджувала, скасовувала, а потім знову поновлювала свої заборони. 1951 року місцевих мешканців, котрі знехтували законом, кинули до в’язниці, але згодом через громадське обурення їх довелося звільнити. Найвідоміший випадок зневаги до анти-помідорних законів трапився 1957 року, коли активісти провели глузливу церемонію поховання томату, де все було, як у реальному житті – і труна, і похоронна процесія. Після 1957 року місцеві урядовці вирішили продемонструвати гнучкість: замість заборони вони запровадили кілька правил і, таким чином, змирилися з цією дивакуватою традицією. Попри те, що цвяхом програми є томати, тижневе гуляння завершується фінальним дійством: торжествами на честь святих покровителів містечка Буньоль - Діви Марії та св. Луїса Бертрана - з вуличними парадами, музикою та феєрверками в життєрадісних іспанських традиціях. Набираючись сил напередодні неминучої битви, її учасники наминають грандіозну паелью: знамениту валенсійську страву з рису, морепродуктів, шафрану та оливкової олії. Нині ж цей щорічний шалений фестиваль набув певної упорядкованості. Заради нього організатори навіть вивели спеціальний сорт огидних на смак помідорів. Святкування стартує близько десятої ранку, коли учасники розпочинають змагання – хто першим вхопить шинку, причеплену до вершечку слизького стовпа. Співаючи пісень і танцюючи на вулицях, глядачі поливають водою змагальників, що видряпуються догори. Коли ж церковні дзвони вдаряють дванадцяту дня, до міста в’їжджають вантажівки, а скандування «То-ма-ти, то-ма-ти!» сягає крещендо. Потім стріляє водяна гармата, і головне дійство розпочинається. Це – як зелений сигнал світлофора: тепер можна чавити й жбурляти томати, влаштовуючи масовані атаки на позиції супротивників. Метальники томатів на велику відстань - така собі далекобійна артилерія, вбивчі стрільці прямою наводкою, кидальники «гаком» на середню дистанцію… Та хоч яким би прийомом ви не користувалися, на момент завершення побоїща ваш зовнішній вигляд (і відчуття) зміняться радикальним чином. Вже за годину після початку, просякнуті томатним соком бомбардири борюкатимуться у морі грузького соусу «сальса по-вуличному», в якому важко буде знайти бодай один вцілілий помідор. Другий постріл гармати – це сигнал до завершення битви. | Entry #18899 — Discuss 0 — Variant: Not specified
|
Ніхто достеменно не відає, хто кинув той перший доленосний помідор, з якого розпочалася революція Ла Томатіна. Було то, можливо, за часів повстання проти генерала Франко, або ж хтось занадто розійшовся на карнавалі. Якщо ж вірити найбільш поширеній версії, то трапилося це у 1945 році на параді ляльок-велетнів з пап’є-маше, відомому як фестиваль Лос Гігантес, коли в пошуках уваги місцеві шибайголови здійняли штовханину. І треба ж було тому статися, що опинилися вони якраз побіля овочевої ятки, з якої й почали жбурляти стиглі помідори. Перехожі мимохіть долучалися до цього дійства, що миттєво переросло у повномасштабну помідорну бійку. Хоча заводіям довелося сплатити збитки власникам яток, початок помідорним баталіям було покладено, що й вилилося згодом у нову традицію. Не без підстав побоюючись масових заворушень, у 1950-их влада постановила, потім скасувала і згодом відновила низку законів, що забороняли помідорні битви. Так, у 1951 році місцевих порушників було ув’язнено, аж поки їх не звільнили завдяки гучним протестам громадськості. У 1957 році справжнім викликом цим законам стала глузлива похоронна процесія з помідорами в домовині. Після цього місцеві можновладці проявили певну гнучкість і дозволили дивакуватий звичай, натомість встановивши деякі правила. Хоча помідори є центром свята, однак триває фестиваль цілий тиждень і вже наприкінці увінчується помідорною вакханалією. Вуличні паради, музика та феєрверки – саме у такий традиційний спосіб веселі іспанці вшановують небесних покровителів містечка Буньоль Діву Марію і Святого Луї Бертрана. А щоб мати сили для прийдешнього побоїща, з вечора слід обов’язково скуштувати поживну паелью – знакову валенсійську страву з рису, морепродуктів, шафрану та оливкової олії. Сьогодні це буйнодійство до певної міри має порядок. Організатори пішли навіть на те, що створили новий несмачний сорт помідорів спеціально для щорічної битви. Святкування розпочинаються зранку, по десятій годині, коли учасники біжать до змащеного лоєм стовпа, щоб дістати з його верхівки окіст, а глядачі, сміючись і пританцьовуючи, поливають їх водою зі шлангів. Тільки-но церковний дзвін сповіщає про полудень, як до міста під стоголосе скандування натовпу «По-мі-до-ри, по-мі-до-ри!» в’їзджають вантажівки повні цих соковитих плодів. І головна подія розпочинається. Постріл водяної гармати дає зелене світло баталії, коли кожен розчавлює помідор і жбурляє його у сусіда, не розбираючи на свого й чужого. Влучний кидок на довгу відстань, прямий вогонь на згубу або ж хитрий кручений – прийоми є на всяк смак, і котрий би ти не обрав, по завершенню битви ти вже ніколи не будеш почуватися як раніше, втім, виглядати також. Через годину бійці, наскрізь просочені томатним соком, радісно плескаються у вуличному морі сальси, де годі й шукати бодай одного вцілілого помідора. З другим пострілом гармати битва добігає кінця. | Entry #21535 — Discuss 0 — Variant: Not specified
|
Хто ж першим кинув той доленосний помідор, який започаткував томатну революцію Ла Томатіна? Відповідь на це запитання досі залишається загадкою. Можливо, це був опозиціонер тодішнього правителя Франко, а може, якийсь шалений учасник карнавалу. Згідно з найвідомішою версією, в 1945р. під час проведення грандіозного параду пап'є-маше (знаного під назвою Лос Хігантес) місцеві жителі вирішили влаштувати вуличний скандал, аби привернути увагу влади. Вони натрапили на візок з овочами і почали кидатися спілими помідорами. В процесі, червоні ягоди полетіли в бік спостерігачів, і невелика томатна бійка перетворилася в шаленство. Звісно, винуватці події змушені були відшкодувати продавцям втрачений товар, але це не перешкодило виникненню подальших томатних воєн, і таким чином стало народженням нової традиції. З острахом втрати контролю, в 1950-х роках місцева влада запровадила, спочатку послабила, а згодом знову посилила низку заборон щодо томатних бійок. В 1951-му осіб, які порушували закон, брали під варту і не випускали допоки натовп не вимагав їхнього звільнення. Найяскравішим висловленням протесту проти томатних заборон був проведений в 1957р. театралізований похорон помідора у труні зі справжньою процесією. Після цієї події чиновникам довелося здати свої позиції, ввести кілька правил і змиритися з такою ексцентричною традицією. Оскільки кидання помідорами є своєрідним апогеєм, йому передує цілий тиждень святкувань. Всі урочисті події присвячені покровителям міста Буньол, Діві Марії та св. Луї Бертрану, і включають в себе музику, феєрверки і паради з властивими іспанцям веселощами. Аби набратися сили, ввечері напередодні томатної війни усі бажаючі смакують славнозвісну паелью — традиційну валенсійську страву з рису, морепродуктів, шафрану та оливкової олії. В наш час, це шалене дійство певним чином упорядковане. Організатори закуповують особливий різновид несмачних помідорів, які вирощуються саме для цієї події. Святкування починається близько 10-ї ранку, коли учасники біжать наввипередки з метою першими вхопити шмат свинини, закріплений на слизькому стовпі. Тих, хто намагається вилізти нагору за м'ясом, спостерігачі обливають водою зі шлангів, супроводжуючи свої дії танцями та співом. Коли церковні дзвони оголошують полудень, в місто в'їжджають вантажівки, заповнені помідорами, в той час як оточуючі скандують “то-ма-ти”. Далі, після вистрілу водяної гармати, розпочинається найцікавіше: помідори летять у різних напрямах, намагаючись влучити в усіх і кожного. Якою б не була ваша тактика, кидання на великі відстані, прицільні кидки, зумисні чи незграбні розчавлення, коли всьому цьому настане кінець, ви виглядатимете і почуватиметеся зовсім по-іншому. Приблизно через годину учасникам томатної війни не залишається нічого іншого, як плавати в річці соковитого червоного соусу, де не знайти жодного цілого помідора. Другий вистріл водяної гармати сповіщає про закінчення битви. | Entry #19108 — Discuss 0 — Variant: Not specified Tanya Leskiv (X)
|
Хто кинув перший історичний помідор, що започаткував революцію «Ла Томатина»? Це залишиться невідомим. Можливо, це був заколот проти Франциско Франко, а можливо – просто карнавал пішов шкереберть. Як свідчить найпопулярніша версія походження, в 1945 році під час фестивалю «Лос Гігантес» (парад ляльок з пап'є-маше) кілька місцевих жителів вирішили інсценувати бійку, щоб пригорнути до себе увагу. Вони натрапили на візок з овочами, що стояв неподалік, та почали жбурлятися стиглими помідорами. До бешкетників долучилася публіка, що була навколо, і за мить місце проведення фестивалю перетворилося на поле овочевого бою. Ініціаторам довелося компенсувати збитки торговцям помідорами, але це не стало на заваді повторенню томатних боїв у майбутньому. Так зародилася нова традиція. Протягом 1950-х років влада, яка побоювалася некерованого конфлікту, забороняла, скасовувала заборону і знов забороняла проведення заходу. В 1951 році громадяни, що порушили закон, опинилися за ґратами, де вони залишалися, доки громадськість не почала вимагати їхнього звільнення. Найгучнішим викликом забороні помідорних боїв став глумливий томатний похорон в 1957 році, який супроводжувався труною та траурною ходою. Після 1957 року місцева влада вирішила проявити гнучкість, запровадила деякі правила проведення та дозволила цю дивну виставу. Хоча помідори й відіграють провідну роль у цьому святі, вирішальному бойовищу передує тиждень веселощів. Подія присвячена святим заступникам міста Буньйоль – Богоматері та Святому Луї Бертрану – та супроводжується вуличною ходою, музикою та феєрверками в життєрадісному іспанському стилі. Щоб учасники майбутніх змагань набралися снаги, напередодні їх частують велетенською паельєю – традиційною валенсійською стравою, що складається з рису, морепродуктів, шафрану та оливкової олії. В теперішні часи це свято свободи має деякі обмеження. Більш того – організатори навіть виростили особливий різновид несмачних помідорів спеціально для щорічного фестивалю. Свято розпочинається о 10 годині ранку, коли учасники стрімголов вирушають за хамоном, що висить нагорі слизького стовпа. Глядачі обливають їх водою, співаючи пісень та пританцьовуючи просто посеред вулиці. Коли церковний дзвін сповіщає про південь, в містечко в'їжджають машини, навантажені помідорами, а вигуки «То-ма-те, то-ма-те» сягають апогею. Ще мить – і постріл водомета оголошує про початок головної події. Цей постріл знаменує початок масованого наступу, коли учасники чавлять та жбурляють помідори в супротивників. Чого тут тільки немає – кидки на дальні дистанції, постріли прямим наведенням та закидання на середню відстань... Яку б тактику ви не обрали, коли все закінчиться, вас не впізнає рідна матуся. Протягом години просочені томатним соком бійці змагаються в морі густого кетчупу, в якому навряд чи можна впізнати колишні овочі. Другий постріл водомету сповіщає про закінчення бойовища. | Entry #21778 — Discuss 0 — Variant: Not specified
|
Хто жбурнув той перший зловісний томат, що розпочав Ла Томатіну? В дійсності ніхто цього не знає. Мабуть, то було під час першого антифранцузького повстання або карнавалу, що вийшов з-під контролю. За найбільш популярною версією все почалось в 1945 році на фестивалі «Лос Гігантес» (парад величезних ляльок з «пап’є-маше»), коли хтось з місцевих вирішив розіграти сварку, щоб привернути увагу оточуючих. Їм трапився візок з овочами, і вони почали жбурляти один в одного стиглі томати. До них приєдналися безневинні спостерігачі, що й призвело до масового бою з летючими плодами. Заведії мали відшкодувати збиток продавцям томатів, але це не зупинило випадки бійок томатами в майбутньому, і народилася нова традиція. В 50-ті роки, через страх неконтрольованої ескалації, органи влади приймали, відкликали і знову вводили серію заборон. В 1951 році мешканці, що ігнорували закон, були відправлені до в'язниці, але це викликало обурення громадськості, яка вимагала їх звільнити. Найбільш відоме з зухвалих порушень «томатних» заборон сталося в 1957 році, коли прихильниками цього тренду було проведено глузливий похорон з труною та процесією. Після 1957 року місцева влада вирішила проявити гнучкість, встановивши декілька правил і прийнявши цю пришелепкувату традицію. Хоча томати займають центральне місце, тиждень святкувань увінчується фінальним шоу. То є святкування на честь святих заступників Буньоля (іспанське місто, в якому проводиться Ла Томатина), Діви Марії та Св. Луї Бернара, з вуличними парадами, музикою та веселими іспанськими феєрверками. Щоб розігрітися, перед майбутньою бійкою подається епічна паелья, являючи собою традиційне Валенсійське (автономне співтовариство на сході Іспанії) блюдо із рису та морепродуктів з додаванням шафрану та оливкової олії. Сьогодні цей необмежений фестиваль в дечому було упорядковано. Організатори просунулися настільки, що їм вдалося вивести особливий сорт непридатних для вживання томатів саме для цієї події. Веселощі починаються десь о 10 ранку зі змагання «хто перший вхопить шмат шинки, що висить на вкритій жиром палиці». В цей час спостерігачі поливають учасників водою зі шлангів під спів та танці. Коли церковний дзвін проб’є полудень, під наростаючі вигуки «То-мате, то-ма-те!» в місто вкочуються вантажівки з томатами. Потім, після пострілу водяної гармати, починається основна подія. Це зелене світло для загального кидання томатів в сусіда та томатної ляпанини. На манежі з’являються профі з кидків на довгі дистанції, нещадні «вбивці» і хуки середньої тяжкості. Яка б у тебе не була техніка, коли це скінчиться, ті виглядатимеш (і відчуватимеш себе) зовсім по-іншому. Приблизно через годину, просочені томатним «духом» гравці потрапляють у вир сальси на вулиці, де цілий плід годі й шукати. Другий постріл гармати оголошує кінець бою. | Entry #20800 — Discuss 0 — Variant: Not specified
|
Хто жбурнув перший доленосний помідор, з якого почалася революція Ла Томатіна? Насправді, цього ніхто не знає. Можливо, то був протест анти-франкістів або карнавал, на якому розгулялись гості. За найбільш популярною версією, у 1945-му році під час фестивалю Лос Гігантес (параду велетенських ляльок із пап’є-маше), місцеві жителі затіяли удавану бійку, щоб привернути до себе увагу. До рук їм потрапив візок із овочами, що стояв поруч, і вони стали кидатися стиглими помідорами. До сутички почали долучатись сторонні глядачі, аж поки бійка не перерослу у масштабне побоїще, у якому за зброю були літаючі фрукти. Заводіям довелося відшкодувати збитки власникам помідорів, але це не завадило іншим томатним бійкам і зародженню нової традиції. Боячись неконтрольованого зросту напруги у суспільстві, у 1950-х роках влада кілька разів вводила, послабляла а потім відновлювала ряд обмежень. У 1951-му році, місцеві жителі, які порушили заборону, потрапили до в’язниці, але згодом під тиском суспільної думки влада була змушена їх випустити. Найбільш відомі і зухвалі порушення заборони на томатні бої мали місце у 1957-му році, коли учасники провели жартівливе поховання помідорів разом із труною і траурною процесією. Після 1957-го року місцева влада вирішила підкоритись долі, встановити певні правила і прийняти божевільну традицію. Хоча у центрі уваги залишаються помідори, святковий тиждень завершується останнім боєм. Це торжество на честь святих-покровителів Буньоля – Святої Діви Марії та Святого Луї Бертрана – з вуличною ходою, музикою та феєрверками на життєрадісний іспанський лад. Щоб набратися сили перед неминучою бійкою, напередодні сутички подається незрівнянна паелья, традиційне блюдо Валенсії із рису, морепродуктів, шафрану та оливної олії. У наші часи шалений фестиваль певною мірою впорядковано. Для щорічного свята організатори навіть вивели спеціальний сорт неїстівних помідорів. Дійство починається біля десятої години ранку: учасники змагаються, хто першим дістане свиняче стегно, зачеплене на верхівці слизького стовпа. Глядачі поливають спритників водою зі шлангів, співають і танцюють на вулицях. Коли церковний дзвін б’є південь, у місто з’їжджаються заповнені помідорами вантажівки, а викрики «То-ма-те, то-ма-те!» зливаються у потужний рев. Потім, із пострілом водяної гармати, починається головна подія. Це сигнал, що можна душити і жбурляти помідори, несамовито закидуючи інших учасників. Томатні ракети дальньої дії, розстріли впритул та кидки гаком на середню дистанцію – незалежно від тактики, до закінчення бою ви виглядатимете (і почуватиметеся) іншою людиною. Приблизно через годину, просяклі томатним соком бійці воюють вже у м’якому вуличному місиві, в якому майже неможливо знайти вцілілий помідор. Другий постріл гармати означає закінчення бою. | Entry #20617 — Discuss 0 — Variant: Not specified
|
То хто ж кинув того фатального помiдора, який розпочав революцiю Ла Томатина? Насправдi, нiхто не знає. Можливо, це було повстання проти Франко, або ж карнавал, який раптом вийшов з-пiд контролю. Як стверджує найбiльш вiдома версiя, під час фестивалю Лос Гiгантес 1945 року (парад величезних ляльок з пап’є-маше) мiсцевi жителi шукали способу влаштувати сварку, щоб привернути до себе увагу. Раптом вони опинилися бiля візка з овочами та почали кидатися гнилими помiдорами. Видовище захопило мирних глядачiв, та вже скоро повiтря наповнилося лiтаючими у бойовищі плодами. Заводіям довелося компенсувати торговцям збитки, але це вже не змогло зупинити новi i новi томатнi сутички та, не бiльше не менше, народження нової традицiї. Побоюючись неконтрольованих заворушень, влада впроваджувала, пом’якшувала та знов відновляла серiю заборон у 1950х. У 1951 роцi мiсцевi жителi, якi порушили закон, були заарештованi, поки натовп не почав голосно вимагати їхнього звiльнення. Найбiльш вiдомий протест проти томатних заборон вiдбувся у 1957 роцi, коли поборники фестивалю влаштували жартiвливий помiдорний похорон із домовиною та процесiєю. Пiсля 1957 року мiсцева влада, за неможливiстю припинити безлад, вирiшила його очолити, та вiдразу ж встановила кiлька правил та прийняла чудернацьку традицiю. Хоча помiдори вiдiграють ключову роль, кульмiнацiя, якою закiнчується тиждень веселощів, — це святкування на честь Богоматерi й святого Луї Бертрана, покровителей мiста Буньйоля, з вуличними парадами, музикою та феєрверками у веселому iспанському дусi. Щоб набратися сил перед майбутньою битвою, напередодні її пригощають величезною паельєю, являючи у всьому блиску коронну валенсійську страву з рису, дарiв моря, шафрану та оливкової олiї. Сьогоднi цей вiдроджений фестиваль має свої порядки. Органiзатори навiть вивели спецiальний вид неїстівних помiдорiв саме для цiєї розваги, яка стартує бiля 10 години ранку, коли учасники змагаються, хто скорiше дiстане шинку, закрiплену на версi змащеного жиром стовпа. Глядачi поливають лазунiв водою, танцюючи та спiваючи на вулицях. Коли церковний дзвін б’є пiвдень, возки, навантаженi помiдорами, котяться у мiстечко, та скандування «То-ма-ти, то-ма-ти!» сягає крещендо. Далi пострiл водяної пушки сповіщає про початок основного заходу. Вiн дає зелене свiтло для чавлення та шпурляння помідорів у несамовитій атаці проти інших учасникiв. Кидки здалеку, пострiли впритул та кручені кидки із середньої дальності — яку б техніку ви не використовували, у кiнцi кiнцiв ви стаєте самi на себе не схожi, та й почуваєтеся дивно. Майже через годину наскрiзь промоченi томатним соком бомбардувальники опиняються у морі густого червоного соусу, що заливає вулицю, яку тепер не впiзнати, та марно шукають ще цiлi помидори. Другий сигнал пушки припиняє битву. | Entry #16339 — Discuss 0 — Variant: Not specified
|
Хто шпурнув того першого доленосного помідора, з якого почалася Томатіна - Помідорна революція? Достеменно ніхто не знає. Може то був акт непокори режимові Франко, а може вийшли з-під контролю якісь масові гуляння. За найпопулярнішою версією, під час свята Велетнів 1945 року (це такий парад величезних ляльок із пап'є-маше) місцева ватага, забажавши привернути до себе увагу, шукала нагоди вчинити безлад. І тут на очі їм трапив овочевий віз - вони й гайда кидатися стиглими помідорами. Безвинно постраждалі не забарилися з відповіддю, і за мить у повітрі стало темно від овочів. Призвідці мусили відшкодувати збитки власникам помідорів, але це не зупинило подальших томатних побоїщ - і народилася нова традиція. Побоюючись некерованої ескалації, влада кілька разів протягом 50-х років то вводила, то послаблювала заборони. Місцевих неслухів 1951 року навіть запровадили до в'язниці, але громадськість зажадала їх звільнення! Найгучніші протести відбулися 1957 року, коли прихильники традиції влаштували комічний помідорний похорон із труною й процесією. Після цього органи місцевої влади, аби зберегти обличчя, запровадили кілька правил і ввели в закон цю химерну традицію. Помідори весь час залишаються в центрі уваги, але заключному змаганню передує ще цілий святковий тиждень. Вшановують святих покровителів Буньйоля - Діву Марію та Святого Луї Бертрана - по-іспанськи життєрадісними процесіями, музикою та феєрверками. А перед битвою треба набратися сил; і ось напередодні фіналу для пригощання виставляється величезна паелья - культова валенсійська страва з рису, морських продуктів, шафрану та маслинової олії. Сьогодні цей дещо незагнузданий фестиваль уже набув певних ознак порядку. Організатори навіть вивели спеціальний сорт неїстівних помідорів для цієї щорічної події. Святкування починається о 10 годині ранку змаганнями охочих дістатися копченого окосту на верхівці стовпа, змащеного смальцем. Інші охочі обливають тих верхолазів водою, вся вулиця співає й танцює. Коли церковний дзвін ударить на полудень, до міста, під могутнє масове крещендо "Томати, томати!", в'їжджають машини, навантажені помідорами. Головне дійство відкривається пострілом із водомета. Це стартовий сигнал для всіх учасників: хапай, чави помідори, бий ними всіх, кого хочеш. Тут і навішування здалеку та звисока, і розстріл в упор, і бокові кидки... А хоч би який ти був спритний та майстерний, під кінець баталії зробишся (і почуватимешся) зовсім іншим. Десь за годину просякнуті томатним соком стрільці вже ледве бабраються в морі соусу, що пливе вулицями, і годі там знайти хоча б один цілий помідор. Другий постріл із водомета сповіщає про закінчення битви. | Entry #20126 — Discuss 0 — Variant: Not specified
|
Хто жбурнув той найпервісінький доленосний помідор, який розпочав революцію Томатіни? Насправді, ніхто цього не знає. Можливо, то було повстання проти Франко або карнавал, який вийшов з-під контролю. За найбільш відомою версією історії, під час фестивалю Лос Гігантес (масштабний парад ляльок з пап’є-маше) у 1945 році місцеві жителі шукали спосіб інсценувати бійку аби привернути увагу. Поблизу їм трапився візок з овочами, і вони почали кидатися стиглими помідорами. У це були втягнуті невинні глядачі, аж поки сцена не перетворилася на грандіозний рукопашний бій з літаючими фруктами. Підбурювачі були змушені відшкодувати збитки продавцям помідорів, але це не зупинило подальше повторення томатних бійок і зародження нової традиції. Боячись неконтрольованого поширення свята, влада затвердила, пригальмувала, а потім відновила низку заборон у 1950-х рр. У 1951 році місцеві, які порушили закон, потрапили до в’язниці, поки не розпочалися громадські протести за їх визволення. Найбільш відоме зухвальство, викликане забороною, сталося у 1957 році, коли поборники свята інсценували похорони помідорів у труні з процесією. Після 1957 року місцева влада вирішила оволодіти ситуацією, встановивши декілька слушних правил та сприйнявши чудернацьку традицію. Хоча помідори знаходяться у центрі уваги, тиждень святкувань поступово готує до фінальної розв’язки. Це урочисте відзначення святих покровителів міста Буньоль, Діви Марії і святого Луї Бертрана, вуличними парадами, музикою та феєрверками у веселих іспанських традиціях. Щоб набрати наснаги перед неминучим боєм, напередодні битви подається велика порція паельї, демонструючи собою традиційну валенсійську страву з рису, морських продуктів, шафрану та оливкової олії. Сьогодні хаотичний фестиваль став більш впорядкованим. Організатори дійшли до того, що вирощують спеціальний різновид несмачних томатів задля щорічної події. Святкування розпочинаються близько 10-ої години ранку, коли учасники скачуть навипередки, щоб схопити шинку, яка закріплена наверху слизької жердини. Глядачі поливають зі шлангу тих, хто продирається, співаючи і танцюючи на вулицях. Коли церковний дзвін б’є опівдні, наповнені помідорами вантажівки в’їжджають до міста, де підсилюється співання "То-ма-те, то-ма-те". Потім, з пострілом з водяної гармати, починається основне дійство. Це слугує дозволом до чавлення та жбурляння томатів в рішучому наступі проти товаришів-учасників. Кидання помідорів з далекої відстані, вбивча пряма атака або кидок гаком з середньої відстані. Яка б не була обрана вами техніка, коли закінчується відведений час, ви будете виглядати (та почуватись) зовсім по-іншому. Приблизно через годину просякнуті томатами метальники залишаються грати у морі м’якого вуличного соусу з рештками того, що колись було помідорами. Другий постріл з водяної гармати означає кінець битви. | Entry #21862 — Discuss 0 — Variant: Not specified
|
Хто шпурнув той перший фатальний помідор, що розпочав революцію Ла Томатіна? Насправді ніхто не знає. Можливо, це було повстання проти франків або карнавал, що вийшов з-під контролю. Згідно з найпопулярнішою версією цієї розповіді у 1945 році під час святкування фестивалю Лос Гігантес (парад гігантських ляльок з пап’є-маше) місцеві жителі шукали приводу для затівання бійки, щоб привернути увагу. Вони натрапили на візок з овочами, що стояв неподалік, и почали шпурлятися спілими помідорами. У дійство втягнули простих спостерігачів, і пригода загострилась до повального накарпасу з літаючими фруктами. Підбурювачам довелось компенсувати втрати торговців помідорами, але це не завадило повторенню томатних боїв і народженню нової традиції. Побоюючись виходу ситуації з-під контролю, влада ввела, послабила, а потім знову відновила ряд заборон у 1950-х. Так у 1951 році місцевих жителів, які ігнорували закон, посадили до в’язниці, проте згодом випустили через гнівний громадський протест. Найвідоміше безсоромне порушення томатних заборон трапилось у 1957 році, коли прихильники традиції справили глузливий томатний похорон з труною і процесією. Після 1957 року місцеве самоврядування вирішило зав’язати з прочуханами, натомість встановило декілька правил і прийняло чудакувату традицію. Хоча помідори займають провідне місце, проте до остаточної баталії веде цілий тиждень святкувань. Це шанування святих заступників Буньйоля — Діви Марії та Св. Людовика Бертрана — з вуличними парадами, музикою та феєрверками на веселий іспанський лад. Щоб підкріпити сили перед майбутньою бійкою, напередодні ввечері подають легендарну паелью — добра нагода продемонструвати культову валенсійську страву з рису, морепродуктів, шафрану та оливкової олії. Сьогодні цей необмежений умовностями фестиваль все ж таки має деяку міру порядку. Організатори дійшли до того, що культивували особливий вид несмачних помідорів спеціально для щорічної події. Святкування починається близько десятої години ранку, коли учасники змагаються за те, щоб схопити шинку, прикріплену на вершині намащеного жиром стовпа. Спостерігачі при цьому поливають повзунів водою зі шлангу, співаючи і танцюючи на вулицях. Після того як церковні дзвони проб’ють полудень, велика кількість вантажівок з помідорами починає прибувати до міста під все гучніші співи «То-ма-те, то-ма-те!». Далі з пострілом водяної гармати починається головна подія. Це зелене світло для чавлення і метання томатів у рішучих атаках проти інших учасників. Метання помідорів на довгу дистанцію, «вбивство» прямим наведенням та кидки крюком середньої дальності. Якими б не були ваші прийоми, на той час, коли все скінчиться, ви будете виглядати (і почуватись) зовсім по-іншому. Вже приблизно через годину просякнуті томатами бомбардувальники граються у чвакаючій вуличній сальсі, у якій мало що залишилось, схоже на помідор . Другий постріл гармати сигналізує про кінець баталії. | Entry #16321 — Discuss 0 — Variant: Not specified
|
Хто ж кинув перший доленосний помідор, з якого розпочалася революція Ла Томатіна? Насправді, цього не знає нiхто. Можливо, це було повстання проти французів, а може свято, що вийшло з під контролю. За найпопулярнішою версією цієї історії, під час Фестивалю Гігантів (парад гігантських ляльок з пап’є-маше), місцеві жителі намагалися вдати бійку, щоб привернути увагу. Вони випадково знайшли візок з овочами поблизу та почали жбурлятися стиглими помідорами. Невинні спостерігачі також долучилися, доки це дійство не перетворилося на грандіозний бій літаючими овочами. Заводіям довелось заплатити торговцям томатами, але це не завадило повторенню томатних бійок та народженню нової традиції. Остерігаючись неконтрольованого загострення ситуації, влада запровадила у дію, послабила, а потім відновила низку заборон у 1950-х роках. У 1951 році місцеві жителі, що порушували ці заборони, ув‘язнювалися, поки їх не відпускали через громадське обурення. Найнахабніший протест проти заборони томатних боїв відбувся у 1957 році, тоді поборники цієї ідеї відслужили пародійну паніхіду за помідорами, на якій була і труна, і похоронна процесія. Після 1957 року місцевий уряд вирішив проявити гнучкість, і, встановивши деякі правила, дозволив цю нісенітну традицію. Хоча помідори й займають основне місце на фестивалі, святкування протягом тижня готують до вирішальної битви. Це свято святих покровителів муніципалітету Буньйоль – Діви Марії та святого Луї Бертрана, яке включає вуличні паради, музику та феєрверки – все у веселій іспанській манері. Щоб набратися сил перед бійкою, що наближається, напередодні подають легендарну паелью, демонструючи цю традиційну валенсійську страву з рису, морепродуктів, шафрану та оливкової олії. Сьогодні це вільне святкування все ж таки має певний порядок. Організатори навіть розводять спеціальний сорт несмачних помідорів лише для цього щорічного заходу. Святкування починається близько 10 години ранку, коли учасники змагаються, хто перший вхопить шинку на кінці змазаного жиром стовпа. Спостерігачі обливають водою учасників, що намагаються утриматися на стовпі. Люди співають та танцюють на вулицях. Коли церковні дзвони дзвонять у полудень, вантажівки заповнені помідорами заїжджають у місто, а виклики «То-ма-те, то-ма-те!» стають найголоснішими. Потім, після залпу з водомету, розпочинається основна подія. Це зелене світло для роздавлювання та кидання помідорами у рішучому наступі проти інших учасників. Ракети дальнього радіусу для розкидання помідорів, вистріли в упор або кидки крюком на середні відстані – яку б техніку ви не обрали, до того часу, як все закінчиться, ви будете виглядати (й відчувати себе) зовсім не так, як на початку. Приблизно через годину, просяклі помідорами бомбардувальники залишаються хлюпатися у морі грузького томатного соусу, розкиданого по вулиці, в якому досить важко знайти щось схоже на помідор. Другий залп водомету сигналізує про закінчення бійки. | Entry #21356 — Discuss 0 — Variant: Not specified
|
Хто пожбурив перший помідор, з якого розпочалася революція «Ла-Томатина»? Ніхто не знає правди. Може, повстанець проти генерала Франко, а, може, це карнавал вийшов з-під контролю. Найбільш популярна версія історії говорить, що під час проведення фестивалю «Лос-Гігантес» (великий парад ляльок пап'є-маше) у 1945 році місцеві жителі хотіли розпочати бійку, аби привернути увагу. Опинившись біля воза з овочами, вони почали кидатися стиглими помідорами. У дію вступили випадкові спостерігачі й сцена зросла до масштабів великого бою з літаючими овочами. Підбурювачі були змушені компенсувати торговцям вартість помідорів, але це не спинило появу все більшої кількості помідорових боїв і зародження нової традиції. Влада, побоюючись бурхливого зростання боїв, у 1950-х роках прийняла серію заборон, пом'якшила їх, а тоді відновила. Місцеві жителі, не дотримавшись закону, потрапили до в'язниці в 1951 році, доки їх не звільнили через протест громадськості. Найвідоміший зухвалий виступ проти заборони на помідорові бої відбувся в 1957 році, коли прибічники боїв пройшли процесією з труною під час глузливого похорону помідорів. Після 1957 року місцева влада вирішила змиритися, встановила декілька правил і прийняла дивну традицію. Хоча помідори – це головні фігуранти, перед вирішальним поєдинком цілий тиждень тривають святкування на честь святих-покровителів Буноля: Діви Марії, святого Луіса-Бертрана, які супроводжуються вуличними парадами, музикою, феєрверками у веселому іспанському стилі. Щоб зібрати сили для прийдешнього бою, напередодні подають легендарну паеллу, яка є традиційною стравою Валенсії з рису, морепродуктів, шафрану й оливкової олії. Тепер у цей вільний фестиваль додали трохи порядку. Організатори настільки далеко зайшли, що почали вирощувати спеціальний різновид несмачних помідорів саме для щорічної події. Святкування розпочинається приблизно о 10 ранку зі змагання учасників за шматок шинки, прикріплений зверху на змащеному жиром стовпі. Спостерігачі поливають зі шланга усіх, хто шкребеться нагору, під співи й танці, які тривають на вулицях. Коли церковний дзвін б'є полудень, в місто заїжджають заповнені помідорами вантажівки, а скандування «Помідори, помідори!» наростають. З пострілом водяної гармати починається головна подія. Це зелене світло для розминання й запускання помідорів у виснажливих атаках на супротивників. Помідорові лоббери, які жбурляють на великі відстані, «вбивці», які розстрілюють впритул, і стрільці з хуками на середню відстань. Яку техніку ви не оберете, вкінці ви виглядатимете (й почуватиметеся) зовсім інакше. Приблизно через годину просякнуті помідорами бомбардири вирушають танцювати сальсу на слизьких вулицях, на яких вже не знайдеш щось схоже на помідор. Другий постріл гармати сигналізує кінець бою. | Entry #18316 — Discuss 0 — Variant: Not specified
|
І хто його першим кинув - того доленосного томата, що розпочав революцію Томатіна? Насправді ніхто не знає. Можливо то був один з бунтівників-антифранкістів, або то карнавал вийшов з-під контролю. За найбільш популярною версією цієї історії, під час фестивалю Лос Гігантес 1945 року (парад величезних споруд пап’є-маше), місцеві учасники шукали приводу розпочати бійку, щоб привернути до себе увагу. Вони опинились на овочевому візку, що був неподалік, й розпочали шпурляння стиглими томатами. Непричетні споглядачі залучились до дійства, аж поки місце події не перетворилося у месиво літаючих фруктів. Заведіям прийшлося відшкодувати торгівцям томатів, але це не зашкодило повторенню томатних бійок знову, і взагалі - народженню нової традиції. Побоючись зростання непокори населення, власті впровадили, послабили, а потім знову відновили низку заборонних мір у п’ятидесяті роки. У 1951 місцевих участників, що діяли всупереч цього закону, ув’язнили, яж поки не розпочалося суспільне лементування щодо їх звільнення. Найбільша зухвалість щодо томатної заборони трапилась о 1957, коли прихильники боїв провели удаване поховання томату із домовиною та процесією. Після 1957 року, місцеве владоврядування вирішило відступити, впровадити де-кілька правил, та й змирилося із цією ексцентричною традицією. Хоча томати й знаходяться у центрі уваги, тиждень святкувань підходить до фінальної роз’язки. Протягом святкування вшановують святих-патронів Буньолю - Діву Марію та святого Луїса Бертрана, із парадами по вулиці, музикою, та фейерверками за веселою іспанською традицією. Задля того, щоб набратися сил перед майбутньою бійкою, подають легендарну паеллу саме перед битвою, - це традиційна валенсійська страва з рису і морепродуктів, приправлена шафраном та оливковою олією. Сьогодні це розкуте свято набуло відносного ступіню упорядкування. Організатори зайшли так далеко, що навіть розводять особливий сорт несмачних томатів, що призначені саме для цієї щорічної події. Святкування розпочинаються близько 10-ї ранку, коли учасники починають змагатись за те, щоб ухопити шмоток шинки, що кріпиться на верхівці намащеного жиром стовбура. Спостерігачі поливають повзунів водою зі шлангу, співаючи і танцюючи на вулицях. А коли церковні дзвони відбивають південь, вантажівки, завалені томатами, завертають до місця; і скандування “То-ма-ти, то-ма-ти!” досягає найвищого ступіню гучності. Потім, разом із палінням з водяних гармат, розпочинається головне дійство. І це вже - зелене світло, щоб розчавлювати і жбурляти томати, рішуче наступаючи проти противників. Дальнобійні ракети, постріли в упор, удари середньої дальності. Не має значення, що за техніку ударів ви обираєте, - коли все скінчується, ви виглядаєте (та й відчуваєте себе) зовсім інакше. А майже через годину, навкрізь промоклі в томатах бомбардувальники продовжують возитись посеред вуличного соусу, що нагадує болото, і в якому вже важко знайти цілого томата. Другий постріл гармати відзначає закінчення битви. | Entry #20141 — Discuss 0 — Variant: Not specified
|
Помідор - не томагавк, але хто жбурнув той фатальний помідор, яким почалася революція «Ла Томатіна»? Жбухнуло то повстання проти генерала Франко, чи то карнавалу трапилося вийти з берегів, насправді - ніхто не відає. Згідно до найправдивішого сказання , у такому собі 1945 році на міському параді величезних паперових, з пап'є-маше ляльок - на фестивалі Лос Фірантес (або навіть - Жіганчес) місцеві «жигани» шукали бійки, бажаючи здобутися ... та хоча б уваги. Кошик з овочами з’явився найдоречніше, щоб овочами почали жбурлятися. Так і, звісно, помідорами - найстиглішими. Добропорядні глядачі стоїчно не вплутуватися допоки сцена не зникла під шквалом фруктів. Заводії, звичайно, розрахувалися з продавцями овочів за кожну нещасну помідорину, що, правда, не завадило новим томатним «боям», як і, до речі, народженню нової традиції. Побоюючись непокори, влади сприйняли її стиснувши зуби, але з часом встановили ряд заборон. Вже в 1951 році місцевих жителів, що кинули виклик закону, було ув’язнено, аж допоки громадськість не зажадала їх звільнення. Але найбільш зухвало супротивники «томатних заборон» осміяли їх в 1957 році, коли пройшлися вулицями міста жалобною церемонією похоронів помідора, з труною і скорботної процесією. Зауважимо, що до 1957 року місцева влада вже дозріли тримати гарну міну за поганої гри і дозволили прапору леліти Горою, прийнявши легковажну традицію. Помідори до кінця залишаються яблучком в прицілі тижня урочистостей, що весільно гойднувся до гуляння, і плавно перевалюється в освячену святом пресвятих покровителів міста Буньоля - Діви Марії та Луїса-Бертрана, з вуличними парадами, музикою та феєрверками, в радісному іспанському дусі бійку. Відновити сили перед наступною веремією допоможе легендарна паелья, вона подається саме напередодні битви, представляючи традиційну для Валенсії страву з рису, морепродуктів, шафрану та оливкової олії. Сьогодні цей «фестиваль без меж» злегка, так би мовити, впорядковано. Організатори дійшли до того, що культивують особливий сорт препротивних помідор - спеціально до щорічного заходу. Святкування стартує о 10-й ранку зі змаганням «Дістань стегенце!», де учасникам пропонується дістати копченість на самому зверсі насаленого стовпа. Співаків і танцюристів, що фестивалять на вулицях, місцеві іноді мотивують зверху, з поливального шлангу. Але коли церковний дзвін б'є полудень, і вантажівки, повні помідор, в'їжджають в місто, народне болеро "То-ма-те, то-ма-те!" досягає крещендо. Залп із брандспойту оголошує про головну подію. Він - зелене світло для зльотів і падінь помідор у всезагальному нападі на побратима по параду. Снайпери закритих позицій, стрілки впритул, кілери середньої дальності. Рід військ не має значення, і до того часу, коли все буде скінчено, ваш томатний макінтош зовсім перестане вам жати. Через годину, ескадрилья томатних бомбардувальників все ще баражує над болотистих морем вуличної сальси, в якому вже мало що нагадує саме про помідорчик. Другий залп із брандспойту сповіщає про закінчення битви. | Entry #18833 — Discuss 0 — Variant: Not specified
|
Хто кинув той перший помідор, який розпочав революцію La Tomatina? Насправді, ніхто не знає. Можливо, це був рух проти Франко, чи карнавал, що вийшов з-під контролю. Відповідно до найпопулярнішої версії, під час фестивалю Los Gigantes (парад величезних паперових пап’є-маше) у 1945 році, місцеві мешканці шукали приводу влаштувати бійку, щоб привернути увагу. Неподалік стояв кошик з овочами, тому вони почали кидатися стиглими помідорами. Випадкові глядачі долучались до тих пір, поки це не перетворилося у бійку літаючими фруктами. Ініціатори змушені були заплатити продавцям помідорів, але це їх не зупинило і наступного року бійки продовжились – так зародилась нова традиція. Побоюючись неконтрольованої ескалації, влада спочатку офіційно ухвалила традицію, але потім встановила ряд заборон у 1950-х роках. В 1951 місцеві жителі, які кинули виклик закону, були затримані, доки не піднявся народний протест, який зажадав їхнього визволення. Найбільш відомий вчинок проти заборон стався у 1957 році, коли прихильники пройшли похоронною процесією з макетом помідору у труні. Після цього, місцева влада змушена була встановити кілька правил та змиритися з безглуздою традицією. Хоча помідори і знаходяться в центрі уваги, але фінальній томатній битві передує тиждень урочистостей. Це святкування дня святих Buñol, Діви Марії і Святого Луїса Бертрана, з вуличними парадами, музикою і феєрверками в іспанському стилі. Щоб фізично підготуватись до битви, напередодні подається традиційна паелья, обов’язкова знакова страва Валенси із рису, морепродуктів, шафрану та оливкової олії. Сьогодні цей офіційний фестиваль має певні правила. Організатори зайшли настільки далеко, що почали вирощувати спеціальний сорт несмачних помідорів для цього щорічного заходу. Фестиваль починається о десятій ранку, коли учасники залазять на високий стовп, щоб забрати окіст, який висить на його верхівці. Глядачі, танцюючи і співаючи, поливають водою з шланга тих, хто лізе вгору. Коли церковний дзвін б’є опівдні та вантажівки з помідорами в’їжджають у місто, скандування "To-ma-te, to-ma-te!" досягає апогею. Потім, із пострілом водяної гармати, починається головне дійство. Це, як зелене світло для чавлення і кидання помідорами в цілковитій метушні у всіх, хто потрапляє на очі. Ти можеш кидати на великі відстані, можеш стати «вбивцею впритул», або ж кидати на середню відстань. З будь-якою технікою, до кінця бою, ти будеш виглядати (і відчувати себе) зовсім по-іншому. Приблизно через годину, просочені томатним соком бомбардувальники залишаються у морі болотистої вуличної сальси, самі трохи нагадуючи помідори. Другий сигнал водяної гармати свідчить про кінець битви. | Entry #19810 — Discuss 0 — Variant: Not specified
|
Політ чийогось помідора став доленосним для початку революції Ла Томатіна? Чи було це вираженням протесту проти режиму Франко або ж карнавалу, що вийшов за рамки пристойності? На жаль, ім'я героя історія не зберегла. Та як би там, але є думка, що в ході фестивалю Лос Гігантес в 1945 році, під час параду гігантських ляльок з пап'є-маше, купка обділених увагою місцевих, вирішила це якось виправити. Випадкова підвода з овочами на місці події виявилася дуже доречною. Добропорядні городяни в боргу не залишилися, внаслідок чого свято переросло в грандіозну битву летючих томатів. І хоч авторам оригінальної ідеї довелося відшкодувати збитки продавцям, наступні томатні битви лише підтвердили народження нової традиції. Хоч і налякана неприборканим буянням, влада надає йому статус легальності, та, перевівши дух, в 50-их, шляхом ряду заборон поновлює порядок. У 1951 році спроба місцевих захисників традицій проігнорувати закон закінчилася позбавленням волі останніх, однак хвиля загального обурення посприяла їх звільненню. Проте найбільш вразливим став демарш в 1957 році, коли томатні активісти інсценували похорон помідора з труною і ходою.Після чого батьки міста вирішили не опиратися долі, встановили кілька відповідних правил і остаточно змирилися з дивною традицією. Незважаючи на те, що помідорна тема, безумовно займає центральне місце, фінальній битві передує цілий святковий тиждень. Це свято святих покровителів Буньолю - Діви Марії і Святого Луїса Бертрана, з вуличними парадами, музикою і феєрверком у суто іспанської манері радіти життю. Запланована бійка потребуватиме чимало сил, а тому напередодні бою подається показова для Валенсії величезна паелья - культове блюдо з рису, морепродуктів, шафрану, й маслинової олії. Сьогодні, начебто, нічим не обмежений фестиваль, проте дотримується певних правил. Відзначимо, що навмисно до щорічного побоїща вирощується особливий, непридатний до їжі, сорт помідорів. Свято починається з того, що близько десятої ранку шанувальники шинки стрімко зриваються з місця, щоб заволодіти окостом на вершині змащеного жиром стовпа. При цьому глядачі з вулиць надають палку підтримку тим, що деруться вгору, співами, танцями та обдаванням водою зі шлангів. У полудень, коли монотонний хорал "То-ма-те, То-Ма-те!" досягає свого крещендо, бій церковного дзвону сповіщає про в'їзд в місто завантажених помідорами вантажівок. Та лише зараз, з пострілом водяної гармати, розпочинається головне. Це немов зелена ракета до нанесення масованого удару по всьому фронту, тільки поспішай та встигай м'яти й запускати снаряди у протиборчу сторону. Задіяно все - далекобійна артилерія, безжальні розстріли упритул та мінометний вогонь накриттям середньої дальності. Незалежно від техніки ведення бою на момент його закінчення ви будете себе почувати й виглядати вже іншою людиною. Не мине й години як всі опиняться в багнистому морі сальси і шматків в марній надії відшукати на затопленій вулиці хоч один вцілілий помідор. Битва позаду - лунає останній гарматний постріл. | Entry #20660 — Discuss 0 — Variant: Not specified
|
Хто жбурнув той перший доленосний томат, що розпочав революцію Ла Томатіна? Як було насправді ніхто не знає. Можливо, це був бунт проти Франко, а, можливо, свято просто вийшло з-під контролю. Згідно з найбільш відомою версією цієї історії, в 1945 під час фестивалю Лос Гігантес (параду гігантських маріонеток із пап’є маше), місцеві жителі вчинили бійку, щоб привернути увагу. Вийшло так, що вони опинились біля возу з овочами і почали жбурляти стиглі томати. Втягнуті були й випадкові свідки, аж допоки видовище не переросло в масову бійку з літаючими плодами. Ініціаторам прийшлось заплатити продавцям томатів, та це не зупинило повторення томатних боїв та народження нової традиції. Побоюючись некерованого розвитку у 1950-х роках уряд постановив, ослабив, а потім відновив ряд заборон. В 1951 році місцеві жителі, які порушили закон, були заарештовані, доки громадський протест не змусив їх звільнити. Найгучнішим проявом нахабства щодо «томатних» заборон вiдбувся у 1957 році, коли прихильники влаштували удаване поховання томату з труною та процесією. Після 1957 року місцевий уряд вирішив викрутитись, встановивши деякі правила, що охоплювали і цю божевiльну традицію. Хоча томатний бій і явлється найважливішою частиною, йому передує тиждень свят. Це торжество святих покровителів Буньола – Діви Марії та Луї Бертранда, з парадами на вулицях, музикою та феєрверками у веселому iспанському стилі. Щоб набратись сил для бою, що наближається, напередодні подається грандіозних розмірів паелья, яка являється культовою стравою Валенсії з рису, морепродуктів, шавлії та оливкової олії. На сьогодні, це необмежене нічим свято має свій порядок. Організатори дійшли до того, що почали вирощувати спеціальний сорт несмачних томатів, лише задля щорічної події. Веселощі розпочинаються близько десятої години ранку, коли комусь з учасників вдається схопити шматок шинки, що знаходиться на вершині слизького стовпа. Спостерігачі поливають їх водою зі шлангу, при цьому співаючи й танцюючи на вулицях. Після того, як по обіді пробивають церковні дзвони, в місто в’їзжають вантажівки з томатами, тим часом вигуки «То-ма-ти, то-ма-ти!» досягають крещендо. Потім, після вистрілу з водяної гармати розпочинається основне дійство. Це служить зеленим світлом, що дозволяє чавити та жбурляти томати в усіх учасників. Кидки томатами на велику відстань, небезпечні кидки вритул, а також кидки гаком середньої дальності. Незважаючи на техніку вашого кидка до того часу, коли усе закінчиться, ви будете виглядати (і почуватись) зовсім інакше. З годину згодом, просочені томатами бомбардувальники залишаються розважатись, хлюпаючись у морi вуличної сальси, де навряд чи можна знайти щось, що б нагадувало томат. Другий вистріл сигналізує про завершення бою. | Entry #18881 — Discuss 0 — Variant: Not specified
|
Хто кинув того першого доленосного помідора, який розпочав революцію Ла Томатіна? Насправді не знає ніхто. Можливо то сталось підчас повстання проти Франко, або карнавалу, що розбешкетувався. Згідно з найбільш популярною версією історії, протягом фестивалю Лос Гігантес 1945 року (параду величезних ляльок з пап’є-маше) місцеві жителі шукали можливість здійняти штовханину і привернути до себе увагу. Біля них стояв візок з овочами, і вони почали жбурляти один в одного стиглими томатами. Втрутились і невинні спостерігачі, і бійка переросла в масове побоїще літаючих плодів. Заворушники мусили відшкодовувати втрати постачальникам помідорів, однак це не зупиняло спалаху ще більших помідорних боїв – і народження нової традиції. Боячись нестримних заворушень, влада в 1950-х роках встановлювала, послаблювала, а потім відновлювала ряд заборон. У 1951 році місцеві жителі, які порушили закон, потрапили за грати, але протестуюча спільнота вимагала їх звільнення. Найбільш відоме зухвальство щодо помідорних заборон трапилось у 1957 році, коли захисники провели імпровізований томатний похорон з труною і процесією. Після 1957 року місцевий уряд прийняв рішення протистояти ударам долі, встановити деякі правила на місці і змиритися з чудернацькою традицією. Хоча помідори вийшли на передній план, однак тиждень веселощів приводить до фінального вияснення стосунків. Це святкування святих покровителів Буньйоля – Діви Марії і Святого Луїса Бертрана – з вуличними парадами, музикою і феєрверками у запальному іспанському стилі. Для підкріплення сили у майбутній вуличній бійці напередодні подають легендарну паелью, яка представляє собою традиційну валенсійську страву з рису, морепродуктів, шафрану і оливкової олії. Сьогодні у цьому нестримному фестивалі є якась міра порядку. Організатори дійшли до того, що вирощують спеціальні сорти гірких помідорів тільки для щорічної події. Святкування починається приблизно о 10 ранку, коли учасники стрімголов мчать, аби дістати шинку с верхівки слизького стовпа. Спостерігачі поливають «альпіністів» водою зі шланга, а також співають і танцюють на вулицях. Коли церковні дзвони оповіщають про полудень, до міста в’їжджають вантажівки з помідорами, і вигуки «То-ма-ті, то-ма-ті!», лунаючи все гучніше, сягають піку. І от під постріл з водомета починається основна подія. Це зелене світло для того, щоб зминати і кидати помідори у загальному наступі проти співучасників. Томати кидають на далеку відстань, неприцільно і на середню дальність крюком. Незалежно від техніки, яку ви використовуєте, до моменту, коли все скінчиться, ви будете виглядати (і відчуватись) зовсім по-іншому. Майже за годину просякнуті томатами бомбардувальники починають бавитись у вуличному морі болотистої сальси, де важко буде знайти щось схоже на помідор. Другий гарматний постріл сповіщає про кінець битви. | Entry #20668 — Discuss 0 — Variant: Not specified
|
Хто кинув той перший роковий помiдор, з якого почалася революцiя «Ла Томатiна»? Насправдi, нiхто не знає. Можливо, це було повстання проти Франко, або ж карнавал, який вийшов iз-пiд контролю. Згiдно найбiльш популярної версiї цiєї iсторiї, в 1945 роцi пiд час проведення фестивалю «Лос Гiгантес» (параду величезних ляльок з пап'є маше) мiсцевi жителi xoтiли iнсценувати сварку, щоб звернути на себе увагу. Вони натрапили на вiзок з овочами, що стояв поблизу, i почали кидатися спiлими помiдорами. До цього були долученi невиннi глядачi, i данний випадок розрiсся до масового бою лiтаючими фруктами. Заводiї мали заплатити за збитки продавцям помiдорiв, але це не завадило повторенню нових помiдорних бiйок i появi нової традицiї. У 1950-х роках уряд, сповнений страху через неконтрольоване загострення ситуацiї, приймав, ослабляв i знову вiдновлював ряд заборон. У 1951 роцi мiсцевi жителi, якi вiдкрито не пiдкорилися цьому закону, були ув'язненi до тих пiр, поки громадськiсть не влаштувала протести, вимагаючи їхнього звiльнення. Найбiльш вiдомий випадок нахабного ставлення до помiдорної заборони стався в 1957 роцi, коли її прихильники провели похорони помiдора у трунi та в супроводi похоронної процесiї. Пiсля 1957 року мiсцевий уряд вирiшив пристосуватись до обставин, встановивши декiлька правил i змирившись з ексцентричною традицiєю. Незважаючи на те, що помiдори займають центральне мiсце, до фiнальної розв'язки пiдводить тиждень святкувань. В цей час проводиться вшанування святих заступникiв Буньоля, Дiви Марiї та Святого Луiса Бертранда з по-iспанськи веселими вуличними парадами, музикою та салютами. Для того щоб набратися сил перед неминучою бiйкою, ввечерi напередоднi бою подається легендарна паелья - це демонстрацiя традицiйної валенсiйської страви з рису, морепродуктiв, шафрану та оливкового масла. В наш час, звiльнений вiд пут фестиваль проходить доволi впорядковано. Органiзатори постарались настiльки, що виростили особливий сорт неїстiвних помiдорiв, спецiально для цiєї щорiчної подiї. Святкування починається приблизно о 10 ранку, коли учасники змагаються за те, щоб схопити шматок шинки, закрiплений на верхiвцi намазаного жиром стовпа. Глядачi спiвають i танцюють на вулицi, одночасно поливачи водою зi шланга тих, хто пiднiмається по стовпу. Коли церковнi дзвони вiдбивають дванадцяту дня, в мiсто заїжджають вантажiвки наповненi помiдорами, пiд скандування «To-ма-те, то-ма-те!» з наростаючим крещендо. Пiсля цього iз пострiлу з вoдної гармати починається основне дiйство. Це знак того, що можна давити та кидати помiдори, рiшуче атакуючи iнших учасникiв. Тут є кiлери, якi стрiляють впритул, є тi, хто кидають помiдори на дальню вiдстань i тi, хто кидає «гаком» на середню вiстань. Якими б прийомами ви не користувались, на момент закiнчення ваш вигляд i самопочуття будуть дещо вiдрiзнятись. Приблизно через годину, просочениx помiдорами бомбардувальникiв залишають розважатися у морi роздавленого вуличного соусу, який хлюпає пiд ногами. Тут вже важко буде знайти хоча б що-небудь схоже на помiдор. Другий пострiл гармати знаменує закiнчення бою. | Entry #19882 — Discuss 0 — Variant: Not specified
|
І хто ж додумався кинути того доленосного помідора, з якого розпочалася революція Ла Томатіна? Правда в тому, що ніхто цього не знає. Можливо, під час повалення режиму Франциско Франко або ж під час карнавалу, що вийшов з під контролю. Якщо посилатись на найбільш правдоподібну версію, традиція бере початок з 1945 року. Під час проведення фестивалю Лос Гігантес (параду величезних ляльок виготовлена з пап'є-маше) місцеві шукали слушної нагоди спричинити бійку аби привернути увагу, опинившись біля овочевого причепу, почали жбурлятися стиглими томатами. До цього долучилися випадкові зіваки і дійство переросло в масштабне протистояння летючих плодів. Затійники були змушені компенсувати продавцям завдані збитки, однак це не зменшило кількість томатних боїв, а навпаки – стало зародженням нової традиції. Жахлива некерована ескалація, постанови влади, затишшя, а потім знову нова серія заборон у 1950-х. В 1951 місцевих, хто порушував закон ув’язнювали, а ж до хвилі протестів, що вимагали їх звільнення. Найзухваліша подія, пов’язана з томатами трапилось у 1957, коли прихильники глузливо провели похорон томатів разом з труною та процесією. Після 1957 року, місцевий уряд вирішив проявити гнучкість, ввести декілька установлених правил та сприйняти дурнувату традицію. Хоча томати і залишаються в центрі дійства, однак неділя фестивалів є їхнім повним довершенням. Фестивалі проводяться в честь покровителів міста Буньоль – Богоматері та святого Луї Бертранда, з парадами, музикою та феєрверками в радісному іспанському дусі. Аби підкріпитися до початку протистояння, традиційно подається паелья – канонічна страва Валенсії з рису, морепродуктів, шафрану та оливкової олії. Сьогодні цей вільний фестиваль має деякі правила. За ініціативою організаторів навмисне до щорічної події вирощується спеціальний сорт помідорів з низькими смаковими властивостями. Фестиваль розпочинається близько 10 години ранку, після того, як учасники мчать за здобиччю, що знаходиться на верху змазаного стовпа – хамам. Спостерігачі поливають відчайдух водою, співаючи пісень і танцюючи на вулицях. Коли церковні дзвони проб’ють південь, а хори досягають фази крещендо «То-ма-те, то-ма-те» у місто заїжджають машини навантажені томатами. Згодом, разом з сигналом водометів розпочинається основне дійство. Це і є зелене світло для того, аби розпочинати давити та жбурляти томати у таких-же учасників томатної битви. Кидання томатів на далеку відстань, рішучий наступ, чи кидки гаком на середню відстань – якою б не була твоя тактика, до моменту закінчення протистояння ти виглядатимеш ( та й почуватимешся) дещо інакше. Близько години по тому, вимочені в томатний сік бомбардувальники, відходять аби подуркувати в морі помідорової м’якоті, де щось схоже на томат вже і не знайдеш. Другий сигнал водометів означає завершення протистояння. | Entry #20272 — Discuss 0 — Variant: Not specified
|
Хто кинув той перший роковий помідор, який започаткував революцію Ла Томатіна? Насправді це нікому не відомо. Можливо це було повстання проти Франко, чи карнавал, який вийшов з під контролю. Згідно з найбільш популярною версією цієї історії, протягом фестивалю Лос Гігантес 1945 року (парад величезних ляльок пап'є-маше), місцеві жителі шукали можливості влаштувати бійку, щоб привернути до себе увагу. Вони натрапили на воз із овочами, що був неподалеку, і почали кидатись стиглими помідороми. Безневинні глядачі вплутувалися в цей бій до тих пір, поки все не перетворилося в масовий бій фруктами та овочами. Ініціатори повинні були відшкодувати збитки продавцям помідорів, але це не завадило повторенню помідорних боїв, а також появі нової традиції. Боючись неконтрольованоїї ескалації, влада ухвалила, пом'якшила, а потім відновила ряд заборон в 1950 роках. У 1951 році місцеві жителі, які порушували закон, були поміщені під варту до тих пір, доки хвиля суспільного резонансу не закликала до їх звільнення. Найнахабніший протест проти помідорних заборон трапилвся у 1957 році, коли ініціатори провели виставковий похорон помідорів у труні та у супроводі процесії. Після 1957 року, місцева влада прийняла рішення вгамувати населення, прийнявши декілька законів на місцях та ухваливши цю дивну традицію. Не дивлячись на те, що помідори відіграють провідну роль на фестивалі, святковий тиждень закінчується фінальною перевіркою. Це святкування святого покровителя Буньол, Діви Марії та святого Луї Бертрана, яке включає в себе вуличні паради, музику та салюти у дивовижному іспанському стилі . Для того, щоб набратися сил перед схваткою, що наближається, напередодні битви подаєтся героїчна паел'я, яка представляє собою традиційну Валенсійську страву з рису, шафрану, морепродуктів та оливкової олії. Сьогодні цей безмежний фестиваль має деякі правила порядку. Організатори пішли настільки далеко,що почали виводити особливий сорт несмачних помідорів спеціально для щорічного заходу. Святкування починається приблизно о 10 ранку з того, що учасники наввипередки намагаються схопити курку, яка знаходиться на вершині змащеної жиром колоди. Глядачі поливають учасників водою, співають та танцюють на вулицях. Коли церковний дзвін вдаряє опівдні, вантажівки, заповнені помідорами, заїжджають в місто, а скандування "То-ма-те, то-ма-те" досягають свого апогею. Наступним кроком є вистріл аз водяної гармати, який сповіщає всіх про початок основної події. Це є зеленим світлом для запуску помідорів та суцільної атаки товарищів-учасників. Помідорні дальнобійщики, миттєві вбивства та постріли з середньої дистанції. Техніка ведення бою не має значення, адже по завершенню ви будете виглядати (та відчувати себе) зовсім інакше. Приблизно через годину після бою, бомбардувальники, наскрізь промочені соком помідорів, залишаються на болотистій вулиці з сальси, на якій дуже важко знайти якісь натяки на те, що там були помідори. Другий вистріл гармати сповіщає про завершення бою. | Entry #16111 — Discuss 0 — Variant: Not specified
|
Хто кинув цей перший доленосний помідор, який розпочав революцію Ла Томатіна? Правди ніхто не знає. Можливо, це було повстання проти генерала Франко, або карнавал, який вийшов з-під контролю. Найбільш популярна версія розповідає, що протягом фестивалю Лос Гігантес (парад гігантських ляльок з пап'є-маше) у 1945 році місцеві жителі для привертання уваги намагалися влаштувати бійку. Вони випадково натрапили на візок продавця овочів і почали кидатися стиглими помідорами. До цього долучилися безневинні глядачі, після чого усе дійство не переросло в масову сутичку з летючими овочами. Ініціатори бійки потім відшкодували втрати продавцям помідорів, але це не завадило повторенню томатних боїв у майбутньому та народженню нової традиції. У 1950-х роках побоюючись непідвладної ескалації явища, влада спочатку ухвалила, згодом відмінила, а потім відновила ряд заборон. У 1951 році місцевих жителів, які не підкорилися закону, було відправлено до в'язниці, але суспільний резонанс, викликаний цим випадком, сприяв їх звільненню. Найвідоміший випадок нахабства стосовно заборони стосовно проведення томатних боїв стався в 1957 році, коли прихильники цієї традиції провели жартівливі помідорні похорони, під час яких процесія пронесла імпровізовану труну. Після цього у 1957 році місцеві чільники влади вирішили проявити гнучкість у цьому питанні та запровадили декілька законів, об’єднав екстравагантні традиції. Тим не менш помідори перебувають у центрі уваги, тиждень святкувань закінчується фінальною битвою. Урочистості з вуличними парадами, музикою і феєрверком в грайливому іспанському стилі, відбуваються на честь святих містечка Буньоль, Діви Марії і святого Людовіка Бертрана. Щоб зміцнити сили для майбутньої бійки, напередодні битви подається легендарна паелья – знакова для Валенсії страва з рису, морепродуктів, шафрану та маслинової олії. Сьогодні цей розкутий фестиваль все ж дотримується деяких рамок. Організатори зайшли настільки далеко, що культивують особливий сорт гірких на смак помідорів спеціально для цього щорічного заходу. Святкування стартують близько 10-ї години ранку, коли учасники лізуть вгору по жердині, змащеній салом, щоб дістати шматок шинки, якого підвісили на її вершині. Глядачі співають, танцюють на вулицях та ллють воду зі шланга на людей, які повзуть по жердині. Коли церковні дзвони калатають опівдні, повні помідорів вантажівки закочуються в місто, і саме у цю мить скандування «По-мі-до-ри, по-мі-до-ри» досягають свого апогею. А потім, із пострілом з водяної гармати, розпочинається найголовніше. Цим сигналом надається зелене світло учасникам бійки і вони починають трощити помідори та кидати їх у своїх колег по сутичці. Тут усі – бомбардувальники помідорів, поціновуючи близького помідорного бою, а також ті що, люблять постріли середньої дальності. Незалежно від вашої техніки, до того часу, коли все скінчиться, ви будете виглядати (і відчувати себе) зовсім інакше. Майже годину потому бомбардувальники, які повністю просочилися помідорами, залишаються гратися у морі вуличного кетчупу, у якому вже дуже важко знайти хоча б один цілий помідор. Другий гарматний постріл сповіщає про закінчення битви. | Entry #20309 — Discuss 0 — Variant: Not specified
|
Хто кинув той перший фатальний помідор, з якого почалася революція Ла-Томатіна? Насправді цього ніхто не знає. Можливо, це було повстання проти Франко, або карнавал, який вийшов з-під контролю. Згідно з найбільш популярною версією події, - протягом фестивалю Лос Гігантес 1945 року (гігантський парад ляльок з пап'є-маше), місцеві жителі шукали способу влаштувати бійку, щоб привернути увагу. Вони натрапили на овочевий лоток поруч і почали кидатися стиглими помідорами. Безневинні глядачі також вплуталися і згодом сцена переросла в масове побоїще літаючих овочів. Ініціатори були змушені відшкодувати збитки продавцям помідорів, але це не завадило подальшому повторенню томатних боїв - і таким чином стало народженням нової традиції. У 1950-х роках, побоюючись ескалації, що виходила б за рамки закону, влада ухвалювала, скасовувала, а потім знову відновлювала ряд заборон. У 1951 році місцеві жителі, які ризикнули кинути виклик закону, були ув'язнені, доки суспільний резонанс не спонукав їх звільнення. Найвідоміший мітинг проти заборон томатних боїв стався в 1957 році, коли прихильники провели інсценування томатних похорон з гробом і процесією. Після 1957, місцева влада таки змирилася з боями, встановивши на місцях кілька правил і таким чином - прийнявши дурнувату традицію. Хоча помідори в цей період дійсно центрі уваги, тиждень урочистостей підходить до фінальної битви. Це свято місцевих святих покровителів Буньоля - Діви Марії і Сент-Луїса Бертрана, з вуличними парадами, музикою і феєрверком в радісному іспанському стилі. Щоб набратися сил для майбутньої бійки, напередодні битви подається епічна паелья, що демонструє знакове для Валенсії блюдо з рису, морепродуктів, шафрану, і оливкового масла. Сьогодні цей неконтрольований фестиваль надбав певну міру порядку. Організатори зайшли так далеко, що селекціонували сорт особливо неприємних помідор спеціально для цього щорічного заходу. Свято стартує близько 10 ранку, коли учасники влаштовують перегони, щоб захопити шмат шинки закріплений на вершині жирного колу. Співаючи і танцюючи на вулицях, глядачі поливають учасників бійки водою. Коли церковний дзвін відбиває південь, до міста вкочуються вантажівки з помідорами, а скандування "То-ма-те!!, То-ма-те!!" досягає апогею. Потім, з пострілом з водяної гармати, починається головна подія. Це - зелене світло для запуску помідорів в усіх колег учасників тотального місива. Далекобійники, вбивці в упор, любителі пострілів середньої дальності. Незалежно від вашої техніки, до часу, коли все буде скінчено, ви будете виглядати (і відчувати себе) зовсім не так, як до початку. Майже через годину, вщент просочені помідорами бомбардувальники в ритмі сальси борсаються у вуличному томатному морі, де вже складно знайти хоч щось, що нагадує помідор. Другий гарматний постріл сигналізує про закінчення битви. | Entry #22087 — Discuss 0 — Variant: Not specified
|
Хто кинув перший помідор, що став доленосним початком революції «Ла Томатіна»? Історія замовчує. Може, це був учасник антифранкістського заколоту або якогось карнавалу, що вийшов з-під контролю? Згідно з найпоширенішою версією подій, в 1945 році на фестивалі «Лос Хіґантес» (парад гігантських ляльок з пап'є-маше) організатори задумали інсценувати бійку, щоб привернути до нього увагу. Поблизу їм потрапив на вічі візок з овочами, і вони стали кидатися спілими помідорами. До цього дійства залучилися сторонні спостерігачі, і воно тривало доти, поки вся арена не перетворилася на масове побоїще, де за зброю правили літаючі плоди. Ініціаторам довелося заплатити продавцям помідорів, але це не зупинило повторення помідорних битв - і народження нової традиції. Побоюючись некерованою ескалації, вступили в дію влади, які спершу розслабилися, а потім, в 1950-ті, вибухнули серією заборон. У 1951 році місцевих жителів, які порушували закон, перепровадили до в'язниці, поки обурена громадськість не стала вимагати їх звільнення. Найзнаменніше протистояння помідоровим заборонам мало місце в 1957 році, коли активісти-помідорники організували опереткове поховання помідорів, що включало труну і похоронну процесію. Після 1957 року місцева влада вирішила змиритися, ввели ряд правил і підтримала цю примхливу традицію. Хоча помідори займають центральне місце в тижневій програмі святкувань, фінальна вистава вінчає весь тиждень. Вона оспівує святих покровителів Буньйоля — Діву Марію та Святого Луїса Бертрана — і включає паради на вулицях, музичні номери і феєрверки в життєрадісній іспанської манері. Щоб ви могли набратися сил перед неминучою бійкою, напередодні битви подається величезних розмірів паелья, включно з легендарним валенсійським блюдом із рисом, морепродуктами, шафраном таі оливковим маслом. У наші часи цей розкутий фестиваль певною мірою впорядковано. Організатори тепер навіть вирощують особливий різновид гірких помідорів — спеціально для цієї щорічної події. Святкування починається приблизно о 10 годині ранку, коли учасники змагаються в тому, щоб дістатися до окосту, поставленого на верхівці змащеного жиром стовпа. Глядачі поливають тих, хто видряпується нагору, водою зі шлангів; усі співають і танцюють на вулицях. Коли церковний дзвін сповіщає полкдень, у місто в'їжджають вантажівки, заповнені помідорами, в той час як викрики «То-ма-те, то-ма-те!" досягають крещендо. Після цього, з пострілом із водяної гармати, починається головна подія. Тобто відкривається зелене світло розчавлюванню і розкиданню помідорів по всім сторонам один проти одного. Далекобійні томатні ракети, вбивці прямою наводкою і середнього радіусу кидки гаком. Якою б технікою ви не користувалися, до того часу, коли все закінчиться, ви виглядатимете (і відчуватимете себе) зовсім інакше. Приблизно за годину просочені томатами бомбометальники залишаються, пустуючи, в морі в'язкої вуличної сальси, де мало що нагадує помідор. Другий постріл із гармати сигналізує закінчення битви. | Entry #19573 — Discuss 0 — Variant: Not specified
|
Хто кинув той перший фатальний помідор,який започаткував "Томатну" революцію? На справді ніхто не знає. Можливо це було анти французьське повстання, чи карнавал,який вийшов з під контролю. Відповідно до найбільш популярної версії цієї історії, протягом 1945 року фестивалю Лос - Гігантес( величезний парад ляльок із пап"є маше), місцеві жителі шукали можливість аби влаштувати бійку для привернення уваги до себе. Вони натрапила на корзину з овочами і почали кидати стиглі помідори.Втрутилися і безневинні глядачі і сцена переросла в масовий бій літаючими фруктами.Ініціатори змушені були сплатити постачальникам помідорів,але це не зупинило від повторення томатних боїв-і народження нової традиції. Побоюючись неконтрольованого розростання, влада ввела в дію,невимушений, і потім і відновлений ряд заборон в 1950-их. В 1951, місцеві жителі ,які не підкорялися закону,були взяті під варту допоки громадсьеий протест не закликав до їх звільнення. Найпопулярніше зухвальство шодо томатних заборон сталося в 1957 році, коли прихильники томатних бійок провели удавану похоронну церемонію помідора з домовиною і похоронною ходою.Після 1957 поку, місцевий уряд вирішив ввести ряд обмежень, встановив декілька правил,які охватили ексцентричну традицію. Хоча помідори і в центрі уваги,але тиждень фестивалю приводить до вирішальної бійки. Це вшанування святих Баньолю, Діви Марії та Сент-Луіса Бертрана, з вуличними парадами,музикою,і феєрверками за веселими іспанськими традиціями. Аби зібратися з силами перед вирішальною бійкою, напередодні подається традиційна паелья , традиційна страва з рису,море продуктів, шафрану і оливкової олії. В наш час,цей вільний фестиваль трохи упорядкований. Організатори зайшли на стільки далеко,що культивували спеціальний сорт несмачних помідорів лише за для щорічного фестивалю.Святкуання розпочинається близько 10 ранку зі змагання учасників,які намагаються здобути шинку прикріплену на фершині жирної жердини.Глядачі поливають учасників ,які чіпляються за жердину, зі шлангу водою,танцюючи і співаючи на вулицях. Коли церковний дзвін проб"є 12 годину дня, вантажівки з помідорами в"їжджають в місто,в той час коли скандування " То-ма-те, то-ма-те" доходить апогею. Потім, з пострілу водяної гармати,починається головна подія.Це зелене світло для початку томатної бійки.Метальники з дальніх відстаней,люди які кидають в упор,та з середньої дистанції гак постріли.Незалежно від вашої техніки,до того часу як все скінчиться,ви будете виглядати( і почуватися) зовсім по іншому.Приблизно через годину, просочені томатами бомбардувальники залишаються грати в морі розтолоченої вуличної сальси з невеликими залишками знайдених помідорів.Дпугий постріл з гармати сигналізує кінець бою. | Entry #19087 — Discuss 0 — Variant: Not specified
|
Хто швирнув той перший доленосний помідор, що започаткував помідорну революцію La Tomatina? Ніхто цього ніколи не знатиме. Може, то було анти-франкістське повстання чи карнавал, що вийшов з-під контролю? Якщо вірити найвідомішій версії історії, то на фестивалі Los Gigantes у 1945 (це парад величезних ляльок з пап`є маше) місцеве населення вирішило розіграти галасливу сварку, щоб привернути увагу. Так сталось, що поряд опинився візок з овочами і вони почали жбурляти помідори. Ні в чому не винні глядачі також були втягнуті у це скажене дійство, і скоро все це переросло у масову війну літаючих овочів. Підбурювачі мали відшкодувати продавцям помідорів завдані збитки, але це не завадило повторенню помідорних боїв і зародженню нової традиції. Боячись некерованого розгортання таких боїв, місцева влада прийняла, пом`якшила, а потім знову відновила ряд заборон у 50-х роках 20 ст. У 1951 році місцеві, що зневажали закон, були ув`язнені, поки громадскість не домоглася їхнього звільнення. Найвідоміше зухвальство проти “помідорних” заборон сталось у 1957, коли прихильники провели пародію на похорон помідора з усіма почестями, труною і процесією. Після цієї події місцева влада вирішила закрити очі на такий розвиток подій, прийняла декілька правил і змирилася з цією ексцентричною традицією. Хоча помідорні бої стали головною подією фестивалю, їм передує цілий тиждень святкувань. Це і святкування в честь Буньйольских святих покровителів, Богородиці, і святого Людовіка Бертрана з вуличними парадами, музикою, фейерверками у веселому іспанському стилі. А щоб набратися сили перед майбутньою помідорною бійкою, увечері напередодні подається чудова паелья - символічна валенсійська страва з рису, морепродуктів з шафраном та оливковою олією. Сьогодні цей вільний фестиваль має свої правила. Організатори зайшли так далеко, що навіть вивели особливий вид несмачних помідорів — спеціально для цієї щорічної події. Святкування починається приблизно о 10 ранку з того, що учасники намагаються дістати шматок м`яса, що закріплений на вершечку стовпа, змазаного жиром. Глядачі поливають учасників водою, співаючи і танцюючи. Коли церковні дзвони відбивають полудень, в місто заїжджають вантажівки, наповнені помідорами, а веселі вигуки "To-ma-te, to-ma-te!" (По-мі-дор, по-мі-дор!) лунають все гучніше і гучніше. Потім, зі стрільби водомету починаєтсья основна подія фестивалю. Це символізує зелене світло для жбурляння та запускання помідорів у своїх противників. Шалене дійство розпочато — хто запускає помідори на відстань, хто в свого сусіда, а хто надає перевагу середній відстані — всі зайняті. Не важливо, яка у вас техніка, до кінця томатної боротьби ви будете виглядати (та і почуватись) зовсім не так, як на початку. А вже через годину просочені помідорним соком бомбардувальники танцюють сальсу у морі томатної пасти і цілого помідора навряд чи можна десь знайти. Водомет подає сигнал — помідорний бій дійшов кінця. | Entry #15805 — Discuss 0 — Variant: Not specified
|
Хто кинув перший роковий помідор, який започаткував революцію названою «Томатіна»? Насправді, ніхто не знає. Можливо, це було антифранкістське повстання, чи карнавал, який став неконтрольованим. Згідно з найпопулярнішою версією - у 1945 році на фестивалі Лос Гігантес (парад з велетенськими ляльками з пап’є маше), місцеві мешканці споглядали на сцену галасливої сварки, яка привертала їх увагу. Так трапилось, що коло них стояв кошик для овочів, з якого вони взяли дозрілі помідори та почали їх жбурляти. Сторонні глядачі також приєднались до дійства, яке переросло у загальне жбурляння овочів. Підбурювачі були змушені заплатити продавцям за помідори, але це не завадило повторенню помідорних боїв та народженню нової традиції. Перелякана можливістю посилення непокори, місцева влада започаткувала, пом’якшила, але потім знову вела ряд заборон в 50-х роках. У 1951 році, місцеві мешканці, яки кинули виклик закону, були заарештовані, але під тиском суспільного загалу, біли відпущені. Найзухвалішим викликом забороні помідорних війн стало, у 1957 році, комічне поховання помідора у труні з процесією прихильників. Після 1957 року, місцева влада вирішила піти на поступки та вшанувати дивацьку традицію. Не дивлячись на те, що помідори стають ключовими у центрі міста, тижневе святкування йде до закінчення. Це урочисте відзначення святого захисника Баньоля, Діви Марії та Святого Луї Бертрана, що супроводжується вуличними парадами, музикою та феєрверками у веселому іспанському стилі. Для того, щоб набратись сил для вуличного протистояння, казкова паелья подається напередодні боротьби, вона є візитівкою рисової страви з Валенсії з додаванням морепродуктів, шафрану та оливкової олії. Сьогодні, фестиваль, що став вільним, має деякі міри порядку. Організатори пішли так далеко, що виростили спеціальний сорт несмачних помідорів, що призначений тільки для цієї щорічної події. Святкування починається о 10 годині ранку, коли учасники змагаються у перехопленні шинки, що прикріплений на стовпі, змащеному жиром. Глядачі поливають учасників змагання водою, при цьому співають та танцюють на вулицях. Коли починають бити полуденні дзвони церкви, вантажівки з помідорами заїжджають у місто, при цьому це супроводжується вигуками «По-мі-до-ри, По-мі-до-ри!», які зростають у ритмі крещендо. Після цього, з вистрілом водяної гармати, основна подія починається. На зелене світло, можна починати чавити та кидати помідори у всі сторони й жбурляти їх у учасників. Є можливості жбурнути помідор на довгу дистанцію, різко, гачкообразно. Але незважаючи на вашу техніку, ви будете виглядати (та почувати себе) зміненим. Близько через годину, помідорні вояки, всі просякнуті його соком, починають грати в місиві, на яку перетворюється вулиця, яка вже мало нагадує те, що залишилось від помідорів. Другий вистріл водної гармати сигналізує про закінчення битви. | Entry #16721 — Discuss 0 — Variant: Not specified
|
Хто кинув цей перший фатальний помідор, який разпочав революцію Ла Томатіна? Ніхто не знає напевне. Може бути, це було повстання проти Франко або карнавал, який вийшов з-під контролю. Згідно з найбільш популярної версії цієї історії, протягом фестивалю Лос Гігантес (гігантський парад ляльок з пап'є-маше) в 1945 році місцеві жителі шукали можливість влаштувати бійку, щоб привернути до себе увагу. Вони натрапили на овочевий візок неподалік і почали кидатися стиглими помідорами. Сторонні глядачі вв'язувалися в бійку, поки вона не переросла в масовий бій літаючими фруктами. Ініціатори повинні були відшкодувати продавцям помідорів, але це не завадило повторенню томатних боїв - і народженню нової традиції. Побоюючись ескалації непокірності, влада ухвалила, послабила, а потім відновила ряд заборон у 1950-х. У 1951 році місцеві жителі, які кидали виклик громадському порядку, поміщалися у в'язницю, поки суспільний резонанс не закликав до їх звільнення. Найвідоміший протест проти ціх заборон стався в 1957 році, коли прихильники томатних боїв провели символічне томатне поховання у вигляді процесії з труною. Після 1957 року, місцева влада вирішила зняти напругу в суспільстві, встановивши кілька правил, і таким чином, приборкала дурні традиції. І оскільки помідори знаходяться в центрі уваги, тиждень святкувань завершується вирішальним поєдинком. Святкується свято святих покровителів міста Буньоль – Діви Марії і Святого Луїса Бертрана, з вуличними парадами, музикою і феєрверком у веселому іспанському стилі. Аби набратися сил для майбутньої бійці, напередодні подається величезна паелья - знакова Валенсіанська страва з рису, морепродуктів, шафрану і оливкової олії. Сьогодні цей шалений фестиваль є дещо більш організован. Організатори пішли навіть на те, щоб культивувати особливий сорт несмачних помідор просто для щорічного заходу. Свято стартує близько 10 ранку, коли учасники мчать до шинки, яка закріплена на вершині жердини, намащеної жиром. Глядачі поливають забіяк водою зі шланга, співаючи і танцюючи на вулицях. Коли церковний дзвін вдаряє опівдні, вантажівки з помідорами в’їзжають у місто, і тоді скандування "То-ма-ти, то-ма-ти!" досягає апогею. Потім, з пострілом з водяної гармати, починається головна подія. Цей постріл - зелене світло для роздрібнення і запуску помідор у вирішальній атаці проти інших учасників. Металники помідор з дальньої дистанції, вбивці в упор, а також постріли середньої дальності. Незалежно від вашої підготовки, до того часу, все скінчено, ви будете виглядати (і відчувати себе) зовсім інакше. Майже через годину, просочені помідорами бійці залишаються грати у морі болотистої вуличної сальси, яка вже мало нагадує помідори. Другий гарматний постріл сигналізує про закінчення битви. | Entry #21361 — Discuss 0 — Variant: Not specified
|
Хто кинув цей перший фатальний помідор, який почав революцію Ла Томатина? Реальність така, що ніхто не знає. Може бути, це було повстання проти Франко, або карнавал, який отримав з рук. Згідно з найбільш популярної версії історії, протягом 1945 фестивалі Лос Гігантес (гігантський пап'є-маше ляльок парад), місцеві жителі шукали влаштувати бійку, щоб отримати деяку увагу. Вони натрапили на рослинному кошик поруч і почав кидати стиглі помідори. Безневинні глядачів вплутуватися поки сцена не переросли в масовий ближньому бою летить фруктів. Ініціаторами були погасити продавців помідорів, але це не завадило повторення більш томатних боїв-і народженням нової традиції. Побоюючись непокірної ескалації, влада ухвалила, спокійною, а потім відновлений ряд заборон у 1950-х. У 1951 році місцеві жителі, які кидають виклик закону не були поміщені у в'язницю, поки суспільний резонанс закликав до їх звільнення. Найвідоміший нахабство заборон томатних сталося в 1957 році, коли прихильники провели макет томатний похорони в комплекті з гробу і процесії. Після 1957, місцева влада вирішила з напругою, встановіть кілька правил на місці, і обійняв дурні традиції. Хоча помідори в центрі уваги, в тиждень урочистостей ведуть до фінальної битви. Це свято святих Буньоль в, Діви Марії і Сент-Луїса Бертрана, з вуличними парадами, музикою і феєрверком в радісному іспанської моди. Щоб побудувати свої сили для майбутньої бійці, епічна паелья подається напередодні битви, демонструючи знакових Валенсія блюдо рису, морепродуктів, шафран, і оливкове масло. Сьогодні це необмежений фестиваль має деяку міру порядку. Організатори пішли так далеко, щоб культивувати особливий сорт неприємних помідори просто для щорічного заходу. Свята стартує близько 10 ранку, коли учасники гонки, щоб захопити шинку фіксовану вершині жирної полюс. Глядачі шланг з скремблери з водою під час співають і танцюють на вулицях. Коли церковний дзвін вдаряє опівдні, вантажівки, упаковані з помідорами рол в місті, в той час скандування "К-ма-те, до ма-те!" досягти апогею. Потім, з пострілом з водяної гармати, починається головна подія. Це зелене світло для дроблення і запуск помідори в тотальній нападів на колег учасників. Дальня помідор lobbers, в упор вбивці, і гак постріли середньої дальності. Незалежно від вашого техніка, до того часу, все скінчено, ви будете виглядати (і відчувати) досить сильно відрізняється. Майже через годину, томатні просоченої бомбардувальники залишилося зіграти в море болотистий вулиці сальса з мало що залишилося, нагадує помідор, щоб бути знайдений. Другий гарматний постріл сигналізує про закінчення битви. | Entry #17734 — Discuss 0 — Variant: Not specified
|
І хто кинув того першого вирішального помідора через якого розпочалась революція Ля Томатіна? Насправді, ніхто і не знає. Можливо, це відбулось під час анти-французького повстання чи, можливо, протягом карнавалу, який вийшов з-під контролю. Згідно з найпопулярнішою версією цієї історії, протягом фестивалю Лос Гігантес (парад величезних ляльок пап’є-маше) в 1945 році, місцеві шукали можливостей розпочати бійку, щоб привернути до себе увагу. Вони натрапили на візок з овочами, що стояв неподалік та почали жбурляти стиглі помідори. Невинні глядачі втягнулися, що призвело до того, що це дійство перетворилося у масштабну мішанину літаючих плодів. Звичайно підбурювачам довелося відплатити продавцям помідорів, але це ні в якому разі не стало на заваді поверненню бійкам помідорами та народженню нової традиції. В 1950-х роках влада, злякавшись непокірних настроїв в суспільстві, впровадила, послабила, а потім знову відновила серії заборон на свято. В 1951 році, усіх противників закону саджали до в’язниці до тих пір, поки громадський протест не домігся їхнього звільнення. Найпопулярнішим зухвалим жестом у відповідь на заборони помідорних бійок був похорон з похоронною церемонією помідора у труні, який ніс пародійний характер, організований прихильниками у 1957 році. Після 1957 року, місцевий уряд вирішив більше не супротивитись, встановити декілька правил і прийняти дивну традицію. Хоча помідори займають центральне місце, тиждень веселощів завершується заключним видовищем. А називається воно святом святих покровителів Буньйоли, Діви Марії та Св. Луї Бертрана, що супроводжується вуличними парадами, музикою та феєрверком у радісному іспанському стилі. А щоб набратися сил перед неминучою бійкою, напередодні подають легендарну паелью, демонстративно показуючи іконічну валенсійську страву, багату на рис, креветки, шафран та оливкову олію. Сьогодні це розкуте свято має певний порядок. Організатори вже дійшли до того, що спеціально для щорічного святкування збирають особливий сорт несмачних помідорів. Веселощі розпочинаються біля 10 ранку тим, що учасники змагаються за шматок свинячої шинки, причепленої до верхівки жирного стовпа. Приспівуючи та пританцьовуючи, глядачі в той же час обливають їх водою. Коли церковні дзвони проб’ють південь, вантажівки повні помідорів заїжджають у місто під наростаючий спів «Помідор, помідор!» Потім, вибух з водомету розпочинає основне видовище. Це зелене світло для роздавлювання та жбурляння помідорів в учасників дійства з метою закидати їх наповал. Чи то буде метання помідорів з великої відстані, чи то враження в упор, чи кидок крюком на середній дистанції. Незважаючи на техніку, під кінець бійки, ви виглядатимете (та почуватиметесь) зовсім по-іншому. Вже близько за годину після початку бійки, пронизані томатним соусом бомбардувальники продовжують свій бій у морі розчавленої вуличної сальси, в якій і зовсім не залишилось слідів від помідорів. Другий вибух з водомету завершує бій. | Entry #20258 — Discuss 0 — Variant: Not specified
|
Хто жбурнув той перший пророчий помідор, що розпочав революцію Ля Томатіна. Ніхто не знає напевне. Можливо це було анти-франківське повстання, або все почалось на карнавалі та вийшло з підконтролю. Згідно з найбільш популярною версією історії, під час карнавалу в 1945 році у Лос Гігантес (парад велетенських паперових ляльок), місцеві жителі спостерігали за організованою акторами вуличною бійкою, яка привернула увагу. Люди опинились біля візка з овочами і почали шпурляти стиглими помідорами. До ціього дійства були втягуті і безневинні глядачі допоки все не перетворилось на гігантську битву літаючими овочами. Підбурювачі змушені були відшкодувати власникам помідорів кошти, але це не могло зупинити повторення битв помідорами - та народження нової традиції. Побоюючись некерованих зібрань, влада надала законну силу цій події, та відновила заборони у 1950 роках. У 1951 році, місцевих жителів які ігнорували закон, відправили до вязниці, поки громадськість не виступила за їх звільнення. Найбільш відома нахабність щодо заборони помідорних битв сталась у 1957 році, коли прихильники провели похорони пародію з труною та хресною ходою. З 1957 року, місцевій уряд вирішив встановити певні правила та прийняти дивакувату драдицію. Хоча помідори і на передньому плані, проте тиждень гулянь закінчується фінальним шоу. Це святкування канонізованих святих Буньолу, Діви Марії та Святого Луіса Бертрана, де відбуваються паради, музика та фейерверки на іспанську манеру. Щоб Ви мали силу для неминучого дійства, епічна паелла зявляється напередодні битви, виставляючи на вітрину традиційну Валенсійську тарілку рису, дари моря, шафран, і маслинову олію. Сьогодні, цей звільнений з пут фестиваль має певні порядки та традиції. Організатори пішли настільки далеко, що почали вирощувати спеціальний різновид несмачних помідорів тільки для річної події. Святкування починається близько 10 ранку, коли проходить гонка, щоб схопити шинку, яка підвішена на засаленому стовпу. Глядачі поливають з шланга водою повзунів, співають і танцють у вулицях. Коли церковний дзвін повідомляє ударами дзвонів про полудень, вантажівки навантажені помідорами заїжджать в місто,з гучними піснями "To-мa-тe,тo-мa-тe"!які досягають крещендо. Потім, головна подія починається коли починає бити вода з гідропільту. Це зелене світло для вичавлювання і запуску помідорів в своїх супротивників учасників. жбурляння помідорів на довгу відстань, рішучі вбивці, і кидки середнього ряду.Яка б не була ваша техніка, коли все закінчується, ви виглядаєте і почуваєтесь по іншому. Десь через годину стрілки помідорами залишаються танцювати сальсу у морі помідорного місива. Другий залп сигналізує про закінчення битви. | Entry #19381 — Discuss 0 — Variant: Not specified
|
Хто кинув цей перший фатальний помідор, який почав революцію Томатина? Реальність така, що ніхто не знає. Може бути, це було повстання проти Франко, або карнавал, який вийшов з під контролю. Згідно з істрорією найбільш популярної версії, протягом 1945-го фестиваля Лос Гігантес ( парад гігантських ляльок з пап'є-маше ), місцеві жителі шукали привід влаштувати бійку, щоб привернути до себе увагу. Вони натрапили на овочевиу лавку що блуа поруч і почали кидати стиглі помідори. Безвинні глядачі вплутувалися у перепалку поки сцена не переросли в масовий ближній бій фруктів. Ініціаторами мали погасити борг продавцям помідорів, але це не завадило повторення томатних боїв і народження нової традиції. Побоюючись непокірної ескалації (поширення), влада реагувала, спокійно, а потім ввела ряд заборон у 1950-х. У 1951 році місцеві жителі, які кинули виклик закону були поміщені у в'язницю, поки суспільтво закликали владу до їх звільнення. Найвідоміший нахабством на заборону томатних боїв сталося в 1957 році, коли прихильники провели жартівливий томатні похорони в комплекті з гробом і процесією. Після 1957, місцева влада вирішила покінчиті з напругою, встановіть кілька правил, і прийняти дивну традицію. Хоча й помідори в центрі уваги, а тиждень урочистостей веде до фінальної битви. Це свято святих города Буньоль, Діви Марії і Сент-Луїса Бертрана, з вуличними парадами, музикою і феєрверком в радісному іспанському стилі. Щоб набратися сил до майбутньої бійкі, епічна паелья подається напередодні битви, демонструючи знакову страву Валенсії блюдо з рису, морепродуктів, шафрану, і оливкового масла. Сьогодні це необмежений фестиваль має деякі міри порядку. Організатори пішли так далеко, щоб культивувати особливий сорт неприємних помідорів просто для щорічноъ події. Свята стартують близько 10 ранку, коли учасники женуться, щоб захопити шинку фіксовану вершині змащеної жиром стовба. Глядачі готують шланги з водою та співають і танцюють на вулицях. Коли церковний дзвін вдаряє опівдні, вантажівки, упаковані з помідорами підїзджають до міста, в той час скандування "То-ма-ти, То ма-ти!" досягнуть апогею. Потім, з пострілом з водяної гармати, починається головна подія. Це зелене світло для чвавлення й запуску помідори в усіх напрямках проти тебе. Дальньо-томатні стрідьці, в упор-вбивці, й середньої дальності атакуючі. Незалежно від вашої техніки, до того часу коли все буде скінчено, ви будете виглядати (і відчувати сеье) інакше. Майже через годину, просоченим томатами бомбардувальникам залишається грати у морі чавленого томату вулиці сальса й мало що залишилося, що нагадує помідор. Другий гарматний постріл сигналізує про закінчення битви. | Entry #19144 — Discuss 0 — Variant: Not specified
|